Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Піддаючись страху, підскочила зі стільця, бажаючи втекти від нього та гнітючої атмосфери, але брат потягнув мене за руку, і я знову всілася на місце. 

— Не привертай його уваги, — заворушив Артур самими губами. 

Я швидко задихала, відчула, як здоровий глузд поступово мене покидав. Мій зір вихопив біля газової плити запальничку. Демон прослідкував за моїм поглядом і викривив губи у підлій посмішці, розкусивши мій безглуздий план.  

— Ну чому ж ви стоїте? — сплеснула в долоні мама. — Сідайте за стіл, — вона вказала на вільний стілець біля мене, і потвора, пригнувши голову, аби не зачепити люстру, присіла поряд. Від його ваги дерев’яні ніжки глухо затріщали. 

Демон сперся ліктем на стіл, задріботівши пальцями. По його тильній стороні долоні пробігся клятий павучара, який підморгнув мені всіма своїми багряними очиськами. Перебираючи лапками, він опустився на стіл і попрямував до мене. 

Я смикнулася, відсунулася разом зі стільцем до вікна. Демон хрипливо засміявся, постукав вказівним пальцем по столу, й павук повернувся до нього. 

— Сподіваюся, ви любите свинину, — пронісся тісною кухнею збуджений голос матері. Вона відкрила духовку, і все заполонив огидний сморід згорілого м'яса. Не одягаючи кухонних рукавичок, узяла жаровню та поставила її перед нами.  

Я заплющила очі, намагаючись не вдихати запаху та не дивитися на зажарену до чорноти голову свині, з рота якої вивалився язик.  

Артур несподівано підвівся, заскрипівши ніжками стільця по плитці. Ухопив мене за руку, змушуючи встати також. 

— Ми вдячні за запрошення, але нам терміново потрібно йти, — сказав упевнено, звертаючись не до нашої матері, а до демона, що примруживши страхітливі очі, самовдоволено посміхався кутиком губ.  

— Ні-ні! — вигукнула мама. — А як же угода? 

— Ми не маємо до вашої угоди ніякого відношення, — нагородив її презирливим поглядом і потягнув мене за собою до дверей. 

— Саме ви й маєте відношення до цієї угоди, — подав голос демон. Від його низького тембру по руках поповзли сироти. Здавалося, саме так мало звучати справжнє зло — як гарчання дикого звіра, що готувався встромити ікла в горлянку своєї жертви. Поглинути не лише її плоть, а й душу. — Ви — пожертвування своєї матері. Ваші душі служитимуть мені доти, доки цей світ не розвалиться, а кришталеві ріки не перетворяться на в’язку кров. 

*** 

Воно приходило щоночі, дихало мені в обличчя, доторкалося до моєї шкіри своїми кривими нігтями. Я вдавала, що сплю. Уявляла, що знаходилася посеред поля, над головою щебетали птахи, а прохолодний вітер грався з моїм волоссям. Тоді моє серце збавляло свій скажений ритм, а потвора, яка нависала наді мною, тихо хмикала й забиралася геть. 

Артуру вдалося втекти через місяць. Він клявся, що знайде спосіб урятувати мене, а поки я повинна поводитися покірно, і найголовніше, не використо... 

— ...вуй проти нього своєї сили. Ти його не здолаєш, — повторив брат перед тим, як на мить зруйнувати магічний захист демона, що оточував увесь наш дім, а потім накивати п’ятами. Я погналася за ним, але чорні кігті встигли зімкнутися на моєму плечі та затягнути мене назад.  

Він урятує мене. Обов’язково врятує. А якщо ж ні... тоді я врятую себе сама.