Еліот Хіггінс - Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс

репортери таблоїдів збагнули, що можуть зателефонувати людині, про яку треба написати, на мобільний, дістатися голосової пошти, ввести стандартний код, яким ніхто не переймався і ніколи не змінював, і прослуховувати приватні повідомлення. Недобросовісні журналісти використовували цей трюк серед інших підступних практик на зразок підкупу поліціантів, щоб їхніми іменами прикрити буцімто законні джерела інформації. Мені стало цікаво, чи можна знайти в інтернеті ще якісь ниточки для таких трюків. У цьому й полягала іронія. Я збирався застосувати нові форми журналістських розслідувань на основі відкритих джерел, щоб виявити старі методи журналістських розслідувань, які процвітали завдяки закритим джерелам.

У центрі скандалу опинилося найцінніше з видань медіаімперії Руперта Мердока — News of the World, найпродаваніший журнал у Британії, який виходив щосуботи накладом 3,5 мільйона примірників, що більш ніж утричі перевищує щоденний наклад New York Times 27. «Коли на мене зводили наклепи чи вторгалися в моє приватне життя, я одразу вживав юридичних заходів, — коментував ситуацію актор Г’ю Ґрант, який активно й голосно виступав проти злочинів таблоїдів. — Але я ніколи відкрито не критикував найгірших методів деяких видань. Це означало й зараз означає накликати жорстку помсту з боку редакцій» 28. Політики теж побоювалися видань Мердока, до яких належали надпопулярний щоденний таблоїд Sun і впливова в ділових та політичних колах газета Times. Коли імперії Мердока не подобався хтось із парламентарів, починалося стеження за його приватним життям і спроби зруйнувати його кар’єру, публічно зганьбивши 29. Вивести цю систему на чисту воду допомогла справа Міллі Даулер, тринадцятирічної дівчини, яку 2002 року вбив серійний убивця. Коли вона зникла без сліду, журналісти таблоїда незаконно прослухали її голосові повідомлення. Родичі дівчини помітили, що повідомлення видалено, і надія, що вона жива, ненадовго повернулася. Ця історія викрилася 2011 року, і громадськість 30 усвідомила: хижацькі методи шкодять не лише знаменитостям і політикам 31.

Коли вибухнув скандал, розкрилося стільки випадків і подробиць, що більшість так і не потрапила в друковану пресу. Але всі вони з’явились онлайн. Зокрема, великий витік електронного листування, яке, сподіваюся, і довело зв’язок між корумпованими представниками поліції та пресою Мердока. То були понад 14 400 повідомлень із ноутбука колишнього поліційного високопосадовця Рея Адамса, який звільнився з органів і долучився до імперії Мердока. Australian Financial Review придбав ці матеріали у формі необроблених текстових файлів і запропонував громадськості допомогти їх сортувати 32. Мало хто з людей, які навісніло обговорювали цю справу на Something Awful, пристали на пропозицію. Я виклав у своєму блозі їхні найцінніші знахідки — починаючи з тих, що, схоже, доводили зв’язок між хакерами та дочірньою компанією News Corporation 33, видавцем News of the World, і закінчуючи згадками про фонд для «неофіційних витрат». Рей Адамс заперечував неналежну діяльність.

У той час почала окреслюватися майбутня онлайн-спільнота розслідувачів. Нас було небагато, і я не мав чіткого бачення, ким ми можемо стати за кілька років. Я просто страшенно радів, коли у квітні 2012 року перегляди мого блогу першого ж місяця перевалили за 10 000. Я просував свої статті у твітері, де на той час мав лише кількасот підписників. Головною валютою нашої спільноти була перевірена інформація: хто саме знайшов певний факт, було не так важливо. Це просто означало, що за цією особою варто стежити у твітері. Ми й зараз дотримуємося цього принципу в Bellingcat. Розслідування за відкритими джерелами — це не про формальний фах чи дипломи. Твоя репутація залежить лише від твоїх результатів.

Утіленням цього принципу була моя перша колега, з якою я тісно співпрацював, — талановита онлайн-розслідувачка без найменшого натяку на журналістський досвід. Учителька історії на пенсії, власниця мініготелю у Вест-Кантрі, яка ретельно відстежувала все, що стосувалося телефонного скандалу. Він її приголомшував. Ми зацікавилися дописами одне одного на форумі Something Awful, і я запитав, чи хоче вона написати статтю для блогу Брауна Мозеса. Вона побажала зберегти анонімність, тому стала «Постійним Дописувачем».

Постійна Дописувачка прочісувала сотні годин свідчень у справі телефонного скандалу, розкопувала попередні справи, шукала онлайн-звіти та документи компаній про фінансові зв’язки між підозрюваними, перебирала оцифровані протоколи судових засідань. Вона перенесла педантичність історикині із запилених архівів у нетрі інтернету. Завдяки Постійній Дописувачці аудиторія мого блогу поповнилася людьми, незадоволеними висвітленням телефонного скандалу в медіа, серед яких були власне журналісти і навіть кілька політиків. Багато хто припускав, що моїм автором може бути якийсь високопосадовець із парламенту або «кріт» із медіа. Але правда була промовистішою. Газети продавалися завдяки уявленню, ніби лише їхні акредитовані представники вхожі в кулуари влади, куди пересічному громадянину зась. Вони культивували ідею конфіденційності джерел і використовували свій вплив, щоб отримувати бажане. Натомість Постійна Дописувачка не бажала ні слави, ні влади, ні статусу. «Якщо чиясь інформація була отримана від інсайдера, я відмовлялась її використовувати, — згадувала вона. — Були інші люди зі “зв’язками”, “кінцями”, “кротами” — але не я».

Тепер зрозуміло, що телефонний скандал мав далекі наслідки, поглибивши стереотип про журналістів як ницу еліту, що корумпує і корумпується. Таке упередження заважає відрізняти цинічного журналіста від відповідального, чим користуються політики (як-от президент Дональд Трамп), котрим зручно відкидати факти як «фейкові новини». А для Брауна Мозеса скандал із телефонними хакерами став першою визначальною точкою, яка допомогла окреслити методи Bellingcat. Я знав напевне, що наша робота має стати в опозицію до традиційної журналістики найгіршого штибу. Наші джерела залишатимуться максимально відкритими для громадського контролю. Політичні процеси ніяк не мають впливати на нашу роботу. Будь-які висновки слід підкріплювати посиланнями на достовірні джерела. І нарешті, ми ніколи не продамося за наближення до влади чи саму владу. Ми — відкрита спільнота аматорів, які спільно полюють на докази.

Медіакритик Джей Розен очікував підйому громадянської журналістики 34 ще багато років тому і передбачив, що вона відчутно впливатиме на світ, адже потужні медіа та інституції втрачають контроль. «Люди, раніше відомі як аудиторія, прагнуть сповістити медійників про своє існування та зміну влади в галузі, — писав Розен 2006 року. — Надто централізована медіасистема об’єднувала людей навколо владних центрів та суспільних установ, але не між собою. Тепер горизонтальний інформаційний потік, від громадянина до громадянина, є настільки