Наналі Найт - Смерть за гроші, Наналі Найт

 Вони вийшли на потрібну зупинку. Пройшлися до казино.  Черг сьогодні немає. Мабуть, не працює.
-Чекай тут.Якщо мене не буде просто їдь додому і тоді тільки дзвони в поліцію.-планував заздалегідь Мартін.-Не важливо, що буде зі мною, головне-безпека нашого сина.
-Добре, я тебе почекаю. Будь обережний.-відповіла Сара. 
 Мартін зайшов у приміщення, його пропустила охорона. Все, що було минулого разу залишилося, але світла було менше.
 На одному з диванів сиділа Жаннет у тій сукні, як при першій зустрічі. Біля неї син Мартіна. Він ніби не боявся її.
-Тато!-вигукнув хлопчик і побіг до батька. Стоун узяв його на руки і поцілував у чоло.
-Я думав, ти з ним щось зробиш,-здивувався Мартін.
-Я не така мерзота, як ти думаєш.-та невдоволено подивилася на чоловіка, але її очі видавали трохи іншу емоцію.
-Але після минулого випадку все могло бути.-сказав, дивлячись у її карі очі, він.-Хрін з тобою.
 Він уже хотів піти, але люди в чорному перегородили шлях.
-Ти думав так просто підеш?-посміхаючись, запитала Жаннет.-Який ти наївний.
-Добре, що ти хочеш?
-Я відпущу дитину, якщо ти залишишся.
 Мартін глянув на сина, потім на дівчину.
-Добре, я залишусь.-відповів він.
-Тату?
-Тім, На вулиці стоїть мама. Іди до неї і скажи, що я не прийду. Нехай забирає тебе додому.
 Він поцілував сина знову в маківку і поставив на підлогу.
-Біжи.
 Хлопчик кілька хвилин дивився на батька з невпевненістю. Мартін усміхнувся йому й кивнув головою. Тім у відповідь теж кивнув головою і побіг до виходу.
-Сідайте.-сказала Жаннет, граціозно поплескуючи по дивану. 

 Сара стояла біля казино. Вона хвилювалася, бо минуло вже не мало часу. Нарешті вхідні двері казино відчинилися і Тім вибіг до неї.
 Мати міцно обійняла дитину.
-Тім, все гаразд?-турбувалася Сара за нього, перевіряючи обличчя на пошкодження.-Де тато?
-Він сказав, що вже не прийде і нам треба їхати додому. - пояснював хлопчик, дивлячись на маму.-Тато залишився замість мене ...
-Як?
 Сара крутила головою туди-сюди, щоб знайти рішення. У цей момент їй зателефонував Фред.
-Фред, я зараз не можу...
-Сара! Зараз же збирай речі, ми їдемо терміново до Лондона.
-Я не вдома і Мартін...
-Плювати на того ублюдка! Їдь додому, я вас заберу в аеропорт. Чекаю.
Він вимкнувся.
-Мам?
-Тім, нам доведеться залишити тата і поїхати.-засмучено каже Сара. Вона сама не хотіла залишати свого чоловіка, хоч вже і колишнього.
-Додому?
-Не зовсім, у Лондон разом із Фредом.
 Хлопчик зблід. Він широко розплющив очі і дивився на маму.
-Не хвилюйся, з ним все буде добре.-заспокоювала мати, гладячи його по голові.-Пішли, у нас мало часу.
 Вони рушили до зупинки. 

 Мартін підсів до Жаннет. Той намагався не звертати уваги на людей у ​​костюмах біля них, більше дивився на глибоке декольте дівчини. Раніше не помічав на грудях родиму пляму, зараз він має можливість її розглянути. 
-Знаєш, так смішно було дивитися на твого друга пов'язаного ременем.-розповідала Жаннет.-Він так смикався! 
 Вона засміялася, прикриваючи рота долонею.
-То ти це з ним зробила?
-Ні, це зробили вони,-відповіла Беннет і кивнула на тих двох у костюмах.-А я спостерігала.
-Ти тварюка,-пробурмотів той.
-Що?-перепитала дівчина, подаючи йому келих червоного вина.
-Кажу, навіщо я тобі?-поцікавився Мартін.-Чому одразу на вході не пристрелила?
-Не хотіла хлопчику життя псувати,-відповіла Жаннет.-А взагалі хочеться з тобою більше поговорити.
 Вона хитро посміхнулася. 
-Добре.-Стоун зробив великий ковток вина.-Що хочеш знати про мене?
-Тобі непогано?
-Що? Та ні.
 Але в очах уже все розмивалося.
-Впевнений?
-Що за... херня?
 Мартін упав у сон. Він розлігся на тому дивані. Келих з вином розбився на підлозі. 

 У цей час Сара в квартирі збирала речі в чемодан, паралельно спілкуючись телефоном з Фредом. Тім теж допомагав, але не так активно. 
 Йому зателефонував невідомий номер. Він відповів.
-Агов, малий!-привітався млявим голосом Крейг.-Я не можу ні татові, ні мамі додзвонитися. Що у вас?
-Тато залишився там, а я з мамою їдемо.
-Що? Куди?
-До Лондону.
-Ви так просто кинули його?
-Мама так вирішила.
-Добре, а де зараз тато?
-У казино, начебто... Пробач, мене мама кличе.
-Стій, дай трубку...
 Хлопчик вимкнувся. Картер поклав руку з телефоном на ліжко.
-Чорт, треба рятувати цього дурня!-він підвівся і взяв свою сумку з тумби.
 Крейг вибіг із палати. Ніхто навіть не збирався його зупиняти.