Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

— Це ж моя дочка - дізнався я маленьку дівчинку, яка просить виконати заповітне бажання у статуї.

— Артефакт зберіг кіборгу життя, це все завдяки жіночому поколінню твоєї родини.

— Очманіти. Що ти хочеш від мене?

— Я об'єднаю ваші розуми в тілі кіборга. І дам вам загальне псевдо життя і ваше завдання буде врятувати дівчину.

— Навіщо вона тобі? – тут була каверза, але я не розумів де.

— Вона грає у моїх планах важливу роль. Це все, що вам потрібно знати. Ваше завдання все своє існування, що залишилося, її оберігати та захищати. Решта завдань буде пізніше, якщо все піде за планом. Ти згоден?

— Так. Але як це все пояснювати решті співробітників бази. І статуя вона ж не робоча.

— Просто, зараз ти прийдеш до тями на деякий час і даси інструкції своїй подрузі. А потім підеш рятувати дочку. Але думай швидше час спливає.

— Я згоден.

— Тоді отримуй дані, що треба зробити та в якому порядку. - замиготіли картинки. - У тебе є на пояснення десять хвилин і потім ще за п'ять ти помреш. Роби все як слід і зможеш допомогти дочці.

Біль. Жага, багато болю, приреченість. Я лежав у кімнаті та не відчував тіла, воно заніміло і не відгукувалося.

— Елі. - покликав я, вона була тут, вона завжди поряд.

— Так, Тім я тут. - з'явилася її заплакана мордочка.

— Слухай і не перебивай у мене є десять хвилин, пиши відео і дай Мору канал нехай дивиться з тобою. Нехай він зробить, що я прошу. Потрібно щоб він захопив артефакт, під номером nz4563 з руїн міста в аномалії, він повинен пам'ятати - мене трохи трясло, я прямо відчував, як витікає життя з тіла, облизав губи - води дай.

— Він уже поспішає, все несе артефакт, але тобі не можна воду.

— Тіло не важливо, у нас є артефакт на складі, він перенесе мою душу чи свідомість у машину, кіборга. Аби тільки встигнути. Вези одразу мене в оазис Елі, часу мало. - вона кинулася щосили тягнути візок до оази.

— В оазі немає кіборгів Тім. – почувся по зв’язку голос Мора, - Що діють точно. Там лише статуя, якій сотні років. Ти не мариш?

— Значить, це моє останнє прохання. Як колись було твоє, пам'ятаєш в аномалії, але я тебе витяг. Я адекватний, але лишилося п'ять хвилин.

— Я майже на місці, біжу. – почувся його тупіт.

— Елі слухай. Я стану іншим, але спробую витягнути нашу малечу – я бачив кліпаючу мордочку над головою, з закушеною губою, всю в сльозах.

— Я все одно любитиму тебе. - вона прокусила губу до крові.

— Знаю. І ти знай…. – каталка наскочила на перешкоду і я мало не знепритомнів, вирвався стогін, відкашляв кров.

— Вибач. - ледве стримуючи сльози Елі.

— Покладіть кіборга на землю, у нього всередину артефакт і мене поверх нього. Усе Елі. Побачимося пізніше, треба поспішати, - я намагався посміхнутися, але знову закашлявся.

Ми заїжджали в оазис, і я помітив краєм ока, як Мор валить статую на підлогу. Потім свідомість покинула мене. Далі я взяв спогади із пам’яті кіборга.

Статуя впала біля альтанки, піднявши купу пилу. Мор намагався перевернути її, але не зміг, підбігла Елі, і вони разом таки змогли її перевернути та вклали артефакт усередину.

— Що тепер, - спитала жінка. Її трясло, по підборідді текла кров із прокушеної губи.

— Тіма треба покласти зверху, він так, на мою думку, говорив. - вони підкотили візок і акуратно переклали шматок тіла. Мор сів у альтанці на лавку, у нього по лобі тік піт.

— Звідки він довідався, що треба зробити? - запитала Елі, намагаючись не дивитися на тіло. – Ви цей артефакт знайшли в аномалії, там були якісь записи чи пояснення.

— Для чого цей артефакт я не знаю, жодних записів немає, його ще не вивчали, він же сказав чекати, чого тільки я не знаю.

— Скільки? - раптом тіло Тіма кілька разів смикнулося і затихло. Елі заплакала.

— Я не знаю, просто чекати. - намагаючись не дивитися в той бік, сказав Мор.

Я помер, але дивно, душа висіла над своїм тілом. Все довкола ніби завмерло. Раптом з моєї волі, і підкоряючись дивному тяжінню, мене затягувало в тіло кіборга, що змусило мене швидко опустити погляд на своє покусане тіло. Щупальці артефакту, що повільно обмацували моє тіло, все здавались чимось сюрреалістичним і лячним, але разом з тим вони тягли мою душу з тіла. Ми з'єднувалися.

Через три з половиною години артефакт відновив тіло кіборга, а ми з ним злилися в один розум у єдину основу. Оболонкою артефакту були нанороботи, той кілограм артефакту розчинився у структурі кіборга і вузол за вузлом, деталь за деталлю відновив основну структуру псевдо плоті, залишилося кілька компонентів голови, які повністю були відсутні. Але ця справа можна виправити, запчастини є на складах, доробимо, зараз головне дочка, а поки лежав та слухав розмови Мора та Елі.

Я спробував узгодити свої дії з кіборгом, він був частиною мене і майже нічого не змінилося в управлінні, відчував все як своє тіло. Спробуємо підвестися. Заберемо моє старе тіло, воно мені служило багато років, треба буде поховати для офіційної історії. Почулися звуки з альтанки. Хтось мало не закричав, мабуть, Елі налякав. Я встав і повернувся до них.

— Привіт Мор - сказав я, переляканому чоловікові на лави, з за нього виглядала дівчина. - Елі не лякайся це все-таки я.

— Як - тільки й видавив він. - це неможливо, звідки ти знав. - в цей час Елі повисла на мені.

— Щось Елі ти поменшала, — сказав я та акуратно притиснув її до себе, вона знову заревіла. - Я тобі все так і не сказав на каталці, що люблю тебе.

— Мор мені потрібні запчастини від цього кіборга, голова та десь сорок кілограмів такого самого матеріалу, що знайдеш на складах, ще й маска.

— Я миттю, - сказав він, обережно проходячи повз мене, а потім помацав мене. Не вірячи у те, що відбувається. Частини бойового скафандра відновлювалися прямо на його очах

— Ми квити, — сказав я йому, — я врятував тебе, зараз ти мене.