Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

Пам’яті Олександра Павлюка

Чотирирічна донька Злата
Так часто дивиться в вікно
Й питає маму: – А де тато?
Щось не приходить він давно.

Хоча маленька й розуміє,
Що тато більше не прийде,
Її маленьку не обніме
Й на руки більше не візьме.

А як же хочеться до тата,
Щоб з ним погратися разом,
Новеньке плаття показати
Й сидіти за одним столом.

Вона покаже йому ляльку
Нову, що з бантиком в косах
І з’їсть смачненьку карамельку,
Що зна́йде у його руках.

– Ходімо, бабцю, до татуся –
Щебече донечка мала.
– Я в гарне платтячко вберуся,
Вдягнутись зможу вже сама.

Ось вже ідуть вони до тата
І Злата квіточки несе.
Вже там, де так могил багато,
Для тата квіти покладе.