Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Опустивши очі, я побачила драконоборця. Вочевидь, він тільки вийшов з ванни. Вологе волосся виглядало темнішим. На ньому була синя сорочка і штани.

Ніздрі вловили приємний аромат, схожий на запах Стовії – трави, з якої я варила зілля від простуди. Свіжий і трохи терпкий.

Мимоволі вдихнула глибше.

– Ну? – спитав.

Я тільки покачала головою.

Чоловік підійшов ближче вдивляючись у моє лице і його брови зійшлися докупи.

– Що це? – він взяв мене за підборіддя і пройшовся пальцем по щоці.

Я стенула плечима, не збираючись відповідати.

– Я поставив тобі запитання, Даная. – його голос став низьким.

Я відступила від нього і він забрав руку.

– Я стомилася і хочу спати. Тож, Лерде Айване, якщо ваша ласка, робіть, що вам потрібно і я піду.

– Ти грибів отруєних наїлася? – спитав драконоборець не перестаючи хмуритись.

– Я тут, тому що ви мене покликали, робіть, що треба.

– Робити, що треба? – перепитав.

– Так, мій Лерде.

– Мій Лерде?

Я кивнула. Чоловік якусь хвилину дивився на мене, а потім засміявся.

Схопивши за плечі, злегка трухнув.

– Що за гру ти затіяла, відьма! Мій лерде! Ще хазяїном назви!

– Якщо хочете хазяїне – я можу.

Він трухнув мене ще раз.

– Ану, припини!

– Я не розумію, мій Лерде, що не так?

Всередині немов щось перегоріло. Який сенс опиратися, якщо рудоволосий все одно сильніший?

Драконоборець випустив мої плечі й відступив.

– Я спитав тебе, що з твоєю щокою?!

– Вдарилась.

– Як?

– Не помітила стіну.

– Стіну не помітила? Справді, Даная, і в цієї стіни були руки?

– Не розумію про що ви, мій Лерде. – втупилася собі під ноги.

– Дивись на мене, коли я з тобою говорю! – проричав він.

Я підняла очі.

– Що з тобою?

– Зі мною все добре, дякую, що спитали, мій Лерде.

–  Ще раз назвеш мене Лердом і я тебе поцілую. А може і не тільки.

Я мовчала не знаючи, що відповісти на таку погрозу. Врешті-решт просто кивнула.

– Сядь у крісло.

Мовчки зробила, як він сказав. Чоловік повернувся до мене спиною і пішов до квадратного столика. Взявши невеликий круглий келих, налив в нього темно-коричневий напій з високого вузького графина.

Повернувшись до мене, зробив ковток. Його жовті очі вдивлялися в мої.

– То, тепер ти вирішила зображати покірність? – спитав Айван.

Я мовчала.

Він якийсь час дивився на мене, а потім підійшов і простягнув мені келих.

– Пий!

Я здивовано підняла брови, та взяла келих і зробила невеликий ковток.  В горлі запалало і я закашлялась.

Драконоборець вирвав у мене келих і спитав:

– Скажи, Даная, а що, як я накажу тобі вистрибнути з вікна, ти підеш і стрибнеш?

– Якщо так схоче мій… – не встигла договорити, пролунав звук розбитого скла і я опинилася у тісних обіймах Айвана.

– А якщо я накажу тобі роздягтися, розсунути ноги й чекати на мене у цьому ліжку прямо зараз?

– Якщо ви цього хочете – я зроблю.

Чоловік відсахнувся від мене, наче я була отруйною змією.

– Не знаю, що ти затіяла Даная, та краще не зли мене. – проговорив він.

– Я не розумію вас, мій Лерде, я роблю все, як ви хочете. Не чиню супротив, не намагаюся втікти, або комусь нашкодити. Чим я викликала ваше невдоволення?

Дуже повільно, він підняв руки вгору і заплескав.

– Браво! Браво, відьмо! Ти просто неперевершена актриса! Та попереджаю, якщо ти щось задумала – я обов'язково про все дізнаюсь!

Я кивнула.

Магію він брав швидко. А потім, викликав Бетсі й та відвела мене назад.

Опинившись у своїй просторій в'язниці, я сіла на ліжко.

– Даная, що с тобою? – спитав Черепус.

– Черепус, я не розумію, що потрібно цьому чоловіку від мене. Коли я чиню супротив – йому не подобається, коли задаю питання – він злиться, коли з усім погоджуюсь – він гарчить на мене, наче дикий звір. Що зі мною не так?

– Я б краще подумав, що з ним не так! – прошипів Холодний.

Заснула я ще не скоро, в голові все звучали слова, що наче гострі кинджали, жбурляла в мене Іветта.

Якщо подумати, то не така вона вже і не права. Я справді спала з Айваном, а потім дозволяла себе цілувати й не тільки, не дивлячись на те, що він робив мені боляче і не раз.

Не дивлячись на те, що зневажав мене.

То хто ж я, якщо не шльондра?

Тільки, їм хоча б платять, а мене ще й використовують як магічний підсилювач з якого можна качати силу.

Як же я хочу додому!

 

 

 

Привіт, мої дорогі! Щось ви притихли)) Бачу, що читаєте, та не знаю ваших вражень! Не забувайте про коментарі, авторка на них чекає)))

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно