Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Розділ 32

Вискочив, звичайно ж, не чорт, а лише метр Ігнаціус. Ось тільки я не був певен, що від цього мені буде легше.

— Дякую, метре…

— Як все пройшло?

— А ви не бачили? — не втримався, підпустив шпильку.

— Мене ж там не було… — щиро здивувався маг.

— Справді? А яблучко по тарілці покатати чи в кришталеву кулю заглянути?

— Ви вважаєте, що це допоможе? — Зацікавився той. — Цікавий спосіб. Самі вигадали чи у вашому світі таке диво працює? Тому що я ні про що подібне не чув. Треба спробувати. Здобути можливість бачити на відстані — неоціненне вміння. На жаль, мій принце... У цьому питанні, наскільки мені відомо, досі магія була безсила. Чув лише, що одне із семи чудес — «Око яструба» дає своєму господареві таку здатність. Але, присягатися Силою не стану... Сам не бачив, у руках не тримав. І якщо відверто, то навіть не уявляю, як те «Око» виглядає.

Метр Ігнаціус розвів руками.

— Тож, якщо не надто вас втомлюю… Весь поєдинок можете не описувати. Розкажіть лише, як щит себе вів?

Це будь ласка. Похвалити талісман зайвий раз не завадить. Дівчата люблять, коли ними захоплюються.

— О, це було чудово! Як виявилося, барон Рендель умів фаєрболами кидатися. За допомогою цієї палиці. До речі, не візьмете собі? Я, чесно кажучи, віддаю перевагу сталі.

Сказав, і здалося, що піхви меча потерлися об мою ногу, як відданий пес.

— Візьму… — не відмовився маг, приймаючи подарунок. — Штука в господарстві потрібна. Стане в нагоді. То що там «Гладь ставка»?

— Усі удари відбила, наче це не згустки вогню були, а сніжки. І, зверніть увагу, метр… жодного сліду. Як новенька... — показав щит, перекинувши його на руку. — О! Вам не здається, що русалка ще гарнішою стала?

— Гарнішою? — неуважно перепитав маг. Потім вловив сенс і знизав плечима. — Мабуть... Вам краще знати... Вона ж ваша помічниця. Дивіться, не закохайтесь. А я вже надто старий, щоб на жіночі принади заглядатися. Але, що талісман вас захистив — це тішить. Значить, не помилився я, і не дарма саме вас перенесло сюди з іншого світу. Гм… Здається, я вже це казав.

Маг погладив бороду. Руки в нього виявилися вільними. А я й не помітив, куди він посох сховав. Не в рукав засунув? Хоча, метр і не таке вчути здатний.

— Точно, — підтвердив. — Зовсім недавно… І якщо ви не проти, то на цій оптимістичній ноті… Сподіваюся, на сьогодні все? Більше жодних героїчних звершень не заплановано?

— Ні, ваша високосте. Для початку цілком достатньо. Подивимося на завтрашню поведінку кредиторів і тоді обдумаємо ваші подальші кроки. Можете відпочивати.

Голос спокійний, рівний. Ось тільки погляд, як і раніше, чіпкий, не відпускає. Та й сам маг стоїть на шляху, навіть не думаючи відсунутись.

— Одне лише прохання…

Зараза! Так і знав. Спиною відчував!

— Прохання?

— Так, так… — запевнив метр Ігнаціус. — Саме прохання. Якщо сильно втомилися, то й до ранку зачекає.

— Говоріть уже, — приречено махнув рукою. — Відкладений тільки сир добрий. Знаю ваше завтра. Якщо не вночі піднімете, то вдосвіта. Краще я вже все одразу відстраждаю. Зате і спатиму спокійно.

— Дякую вам, мій принце… Дрібниця, загалом. Жодних зусиль не вимагає. Стосується вашого подарунка.

— Метр, заради Бога, кажіть нормально. За останні дні мені стільки всього надарували.

— Не вам... а який ви мені... — маг зрозумів, що плутанина тільки росте і коротко закінчив. — Пташеня орлана.

Тепер усе зрозуміло. Синього птаха я дійсно вирішив підсунути магові. Якщо він такий щасливий був, отримавши всього кілька пір'їн, то і живому птахові, напевно, знайде застосування. А при моєму способі життя — Фігаро тут, Фігаро там — не до догляду за пташеням, яке ще навіть не оперилося.

— І що з ним?

— Сумує… Їсти не хоче… Боюся, здохне…

— А я чим допоможу? Я ж не лікар. Може, Тимка покликати? Або Дженкінса? Думаю, вони більше мого на птахах розуміються.

— Це ж не каплун чи гусак… — буркнув маг. — Мій принце, ми даремно втрачаємо час. Згодні подивитися пташеня — ходімо…

Я кивнув, і ми опинилися в приміщенні, яке найсильніше нагадувало оранжерею або зимовий сад. Навіть не знав, що у моєму замку є таке місце. Чи ми вже не в замку?

Тільки хотів запитати, як над головою пролунав шум, а за мить пізніше щось важке звалилося на плечі. Добре, за спиною в мене, як і раніше, висів щит.

Пощастило, загалом… Тому що хоч пташеня і не нападало, а навпаки — виказало радість — його гострі пазурі, як з'ясувалося пізніше, могли поранити не гірше булатної сталі. А довжиною трохи поступалися мізекордії [фр., misericorde - милосердя, пощада». Кинджал з вузьким тригранним або ромбоподібним перерізом клинка для проникнення між зчленуванням лицарських обладунків. Кинджал милосердя використовувався для добивання противника, інакше кажучи — для швидкого позбавлення його мук і агонії].

А зараз пташеня всього лише вчепилося в окантовку щита, як у гілку або сідало і радісно заклекотіло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍