Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Угу, — промимрив маг. — Я мав рацію… Птах вас запам'ятав і впізнав.

— У сенсі запам'ятав?

— Він бачив, як ви билися разом із матір'ю. Як убили змію… найлютішого ворога всіх птахів. Тому ви для нього свій. Якби ми мали справу із цуценям… То й сумнівів жодних. Однозначно — ватажок. Але хижі птахи не живуть зграями… Втім, яка різниця? Краще, спробуйте нагодувати пташеня. Подивимося, наскільки воно вам довіряє.

Маг підвів нас до пня, що заміняв стіл, на якому стояв невеликий кошик. Наполовину наповнений шматками м'яса. Як на мене, виглядав корм не надто апетитно. Через шерсть, що звалялася в крові. Тушку порубали навіть не знявши шкуру.

— Це зайченя. Основна їжа молодих орланів, — пояснив маг. — Наколіть на ніж і пригостіть його.

— Обов'язково на ніж?

— Ну, якщо пальців не шкода… — знизав плечима метр Ігнаціус.

Зрозуміло. Міг і сам збагнути. Це ж не ручний папуга. У пташечки такий дзьобик, що йому й справді палець краще туди не класти.

А ось і нічого подібного! Піднесене частування Сінільга прийняла прихильно. І зняла з ножа дуже обережно. Проковтнула, щоправда, не жуючи. Жартую, звісно. А як проковтнула, відразу дала зрозуміти, що не відмовиться від ще однієї порції.

— Зголодніла, бідолаха… Що ж ти раніше відмовлялася? Ти серед друзів. І ти вже дівчинка велика... От-от літати почнеш. Повинна розуміти, що я не зможу весь час бути поряд. А цей дядько добрий. Можеш йому вірити.

Сам не бачив, оскільки пташеня сиділо за спиною, але по тому, як маг кілька разів кивнув, дивлячись поверх моєї голови, зрозумів, що знайомство відбулося.

— От і славно. Метр… я думаю, вам теж варто пригостити Сінільгу.

— Сінільгу? — перепитав той. — Ви дали пташеняті ім'я? І що воно означає?

— Загалом «сніг», здається. Але я мав на увазі схожість звучання з кольором… Синяк чи Синька… не комільфо. Синій птах занадто довго. Індиго... На індика схоже... Ультрамарин зовсім як ліки... А що не так? Погано звучить?

— Ні, ні... — заспокоїв мене маг. — Гарне ім'я, жіноче. Просто тепер зрозуміло, чому пташеня більше нікого не визнає. Це записано у всіх посібниках з дресирування синіх орланів. Той, хто дасть пташеняті ім'я, стає його другом на все життя. Якось птахи це розуміють. Тож, даруйте, ваша високосте, але якби я це знав, то пояснив би одразу і подарунок не прийняв. Друзів дарувати не можна. Але, у вашій присутності, не відмовлю собі в задоволенні погодувати це чудове творіння природи.

— Ви хочете сказати, що…

— Що ви придбали ще одного друга. Причому найвірнішого.

— Але ж вона ще маленька.

— Дурниця… Ваша високість — це птах, а не людина. І хоч орлани живуть досить довго, дорослішають швидко. Ви й оком кліпнути не встигнете, як пташеня перетвориться на сильного і швидкокрилого птаха. Літати на ній, правда, ще років зо п'ять не вийде... У обладунках, я маю на увазі. Але вже через пару місяців зможете разом із Сінільгою пополювати. На зайців чи козуль. А за півроку — хоч і на степових вовків.

— Зрозуміло… Перспективи райдужні. А тепер, скажіть, як мені звільнитися, не наражаючи на стрес дитячу психіку? Чи мені тепер і до спальні з птахом йти?

Маг засміявся.

— Не впевнений, що Леонідія схвалила б це.

Потім серйозно відповів.

— Просто зніміть її з себе, пообіцяйте, що повернетеся і веліть чекати. Головне, не забувайте про неї. Відомо багато випадків, коли орлани вмирали від туги, не дочекавшись господаря та друга.

— Гей! А якщо зі мною щось станеться?

— Ні. Смерть близької їм людини, вони відчувають. І просто відлітають. Куди? Це нікому не відомо. Нових друзів шукати, пташенят заводити. А може… Втім, гадати можна безкінечно. Ви, здається, спати хотіли.

— Угу… Поспиш із вами… Он, як учепилася. Разом із щитом знімати, чи що?

Синільга зненацька легко дозволила взяти себе на руки і переставити на пень. Вона слабо стріпнулася, від першого дотику, а потім сунула голову під крило і заснула. Від ситості напевно. Ну, і добре… Я зараз теж… як тільки до ліжка доповзу. Не під крило, ясний пень, до подушки. Але, якщо якась сволота посміє розбудити раніше полудня, то вони в мене дізнаються що таке королівська немилість.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно