Костянтин Киріце - Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце

— Як же ви зважилися йти туди, де стільки небезпек, лише із свічками?..

— Не тільки із свічками… — відступив Урсу. — У нас є мисливські ліхтарі.

— Оце добре! Це — те, що треба! Мисливські ліхтарі — та-ак! Слово честі. Отже, у вас є ліхтарі… Та-ак, дуже… Ви не могли б нам позичи… Ви не можете одного позичити?.. Ба, я навіть міг би купити…

— Якщо й ви нам позичите човен…

— Знову ти за своє? Знову? Я вже сказав вам, що в мене його нема… Хіба я не сказав про це доньці доктора?.. Отій брюнетці, слово честі…

— То друга, — відповів Урсу. — Але вони обидві з нами.

— Ага! — просвітлів мисливець. — Ви взяли й дівчат із собою! То чому ж ти не сказав цього одразу, слово честі! Тепер я розумію, що ви шукаєте тут!.. Місця, місця ви шукаєте тут! А тут гарні місця, безлюдні… ось так… Тут ви можете ходити цілими днями й не зустріти навіть духу людського, слово честі… Отак-то воно… Браво! Дівчата гарні, молоді… Охо-хо-хо!.. Від Добреску я навчився… Ну, скажи, хлопче, як чоловік чоловікові! Правда ж, так?..

Урсу коштувало багато зусиль, щоб опанувати себе:

— Аби дівчата почули, що ви говорите про них, то я не знаю, що було б із вашими очима. Ви думаєте, вони такі, як і за часів отого ідіота?

— Не чіпай мене, хлопче, слово честі. Чого ти на мене так накинувся? А про якого ідіота ти говорив?

— Про вашого Добреску…

— Хлопче! Слово честі! З Добреску не зв’язуйся ніколи, бо він тобі не пробачить. Вперше я тобі кажу, бо ти досі не знав, слово честі. Але вдруге він тобі не пробачить. Така людина, як він, — рідкість. У всьому місті немає жодного, хто був би на нього схожий!

— Я ж і кажу, що він один, — відповів Урсу. — Бо ви…

— Хлопче… дякую тобі, але це вже занадто, слово честі!.. Через кілька років, хто знає…

— Жаль, що ви не знали Бурідана… Ви могли б дуже гарно порозумітися з ним…

— Господи! Та якщо він тільки гарний мисливець!

— Якби ви були трохи молодший, то могли б потрапити до нього на службу, бо то був дуже гарний мисливець… Ви ночуєте тут?

— Господи… тут кілька кошар… Куди ви йдете? До якого місця?

— Ми поділилися на дві групи, — відповів Урсу. — Одні — до озера, другі — в печеру.

— Справді? Але ж я вам казав… Зате ви хоч відведете собі душу дівчатами. Вони такі ніжні. Зараз це нечувано, слово честі!

— Тож не забудьте спитати в Бурідана…

— Не турбуйся, хлопче. Тільки-но прибуду до міста… а може, навіть трохи раніше… Слово честі…

Тримаючи рушницю цівкою на рівні грудей, мисливець довгим поглядом провів Урсу. І не ворухнувся в такій позиції, аж поки хлопець цілком зник із поля його зору. Лиш тоді підійшов до тріщини в скелі, яку видно було тільки з одного місця, й почав розмовляти з кимось, а точніше сказати, з чиїмось голосом, бо той, кому він належав, так і не вийшов на світло жодного разу.

— Це один із тих дітей, що просили в мене човен, — сказав Петрекеску. — Просили одного вечора, а потім ще раз…

— Та що ви кажете, пане?! Я про це й сам здогадався… А друге?

— Друге те, що він дурний, слово честі…

— Аби ти часом не помилився, друже!.. Він весь час розставляв тобі пастки…

— Та будь серйозним! Це ж дурник… У нього в голові тільки й того, що дурниці…

— Але він весь час насміхається з тебе. Я тільки потішався і дивуюсь, як мені вдалося втриматися, щоб не розреготатися. Особливо останнє…

— Я перепрошую! Слово честі! Він тільки спробував, а потім зробився ввічливий. Ти ж чув про Бурідана.

— Авжеж… Ти знаєш, хто такий той Буріданів персонаж, на якого, як він сказав, ти схожий?

— Дізнаюся в місті, якщо ти не скажеш. Знайду товариша, він знає… Але мені однаково… Чи дізнаюсь, чи ні… Мені байдуже. А втім, я таки спитаю в місті…

— Не треба цього робити, друже мій! Персонаж Бурідана — то віслюк, знаменитий віслюк! Стривай, добродію! То кажеш, це тобі однаково, це тобі байдуже?

— Я не знаю, слово честі! Я забув;.. Отже, він мене обізвав віслюком!

— Саме так, друже! Буріданів віслюк! Він знаменитий на весь світ! Він тебе тяжко образив! І тебе, і Добреску!

— Я його застрелю, слово честі! Я такого не прощаю! Я його застрелю…

— Облиш, друже, облиш дурниці. Зрештою, ти його спровокував… Аби ти з ним говорив по-людськи…

— Я дуже люблю дітей, я весь час розмовляю з ними… Але мене обзивати віслюком! Слово честі! Я — віслюк?! Це не прощається, друже! Тільки б він потрапив мені на мушку…

— Я вже казав тобі колись, щоб ти відкинув геть ідіотство…

— Яке ідіотство? Я якщо не вибачаю, то стріляю!

— Краще давай повернемося до нашої розмови… Скажи-но, що то за дівчата? Ти ніби обкидав мене кригою й приском водночас…

Коли Урсу повернувся, друзі ще порпались біля апарата й зустріли його не дуже захоплено, особливо Лучія була набурмосена через своє «неприпустиме» запізнення! Але коли хлопець почав переповідати про свою несподівану зустріч із мисливцем, інтерес обох, особливо Лучії, перетворився в страх. Урсу не проминув нічого, навіть