Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

час підготовки до війни з поляками, — писав Гаджі Махмеда Сена’ї, — до Іслама Гірая ІІІ прибув гетьман дніпровських козаків... Хмельницький зі своїм військом і оголосив про свою відданість ханові. Цією заявою хан був дуже задоволений»[415].

Отже, в мусульманських літописців простежується намагання представити козацького гетьмана якщо не мусульманином, то принаймні людиною, прихильною до ісламу. Наскільки це було відображенням реального стану речей, а наскільки фантазією, сказати важко. Але немає диму без вогню. Ймовірно, щось за цими повідомленнями мусило бути — хоча б прихильне ставлення Хмельницького до мусульман. А що таке ставлення існувало, підтверджують численні факти, передусім довготривалі союзницькі відносини гетьмана з турками й кримськими татарами.

Хмельницький по-радянськи

Радянські ідеологи, звісно, не могли оминути тему Хмельниччини. Тим паче, що вона відігравала помітну роль у російському імперському дискурсі, а особливо в національному дискурсі українців. Акцентація уваги на цій темі, її трактування значною мірою залежала від політичної кон’юнктури, від того, як вибудовувалися в радянських реаліях російсько-українські стосунки.

На початках існування радянської влади, у 20–30-х рр. ХХ ст., історики радянської України намагалися розглядати події давнини, в т. ч. Хмельниччини, з позицій класового підходу. Відповідно, Хмельницький вважався феодалом, представником експлуататорських класів. У такому контексті він не міг оцінюватися позитивно. Перше видання «Великої радянської енциклопедії» характеризувало цього історичного персонажа таким чином: «Зрадник і запеклий ворог повсталого українського селянства. Х[мельницький] був представником верхівки української феодально-козацької старшини, яка бажала зрівнятися в правах із феодалами Польщі — польською шляхтою»[416]. «У своїй політиці щодо повсталого селянства, — роз’яснюється ця думка, — Хмельницький неодноразово користувався чисто провокаційними методами, що переслідували мету зломити силу селянського повстання... Зрадницькою була тактика Хмельницького щодо народних повстань під керівництвом Нечая, Богуна та ін.: Хмельницький не лише «зберігав нейтралітет», а й подавав безпосередню допомогу польським військам, які придушували народні повстання; відомі випадки прямої інспірації повстань з метою їх розгрому»[417]. Негативно характеризувалася й «основна справа» Хмельницького — Переяславська рада: мовляв, вона знаменувала собою «союз українських феодалів із російськими» і, по суті, юридично оформила початок колоніального панування Росії над Україною»[418]. Однак такий класовий підхід у оцінці гетьмана не зовсім вписувався у радянський концепт союзу українців і росіян.

У другій половині 1930-х рр. у зв’язку із утвердженням диктатури Йосифа Сталіна відбуваються помітні зрушення на ідеологічному фронті. Ідеологеми ортодоксального марксизму, зорієнтовані на здійснення світової комуністичної революції, поступово відходять на задній план. Натомість більше значення отримують ідеологеми російського націоналізму. Радянський Союз починає розглядатися як держава, котра має взяти під своє крило народи, що колись входили до складу Російської імперії.

У такому контексті відновлюється цінність міфу Переяславської ради, а також переосмислюється постать Хмельницького: із антигероя він повинен був стати героєм. Уперше московське керівництво натякнуло на можливість певної реабілітації козацького гетьмана в серпні 1937 р. у постанові журі урядової комісії по конкурсу на підручник з історії СРСР. Хоча в ній відзначалося, що «автори не бачать ніякої позитивної ролі в діях Хмельницького в XVII ст., в його боротьбі проти окупації України Польщею і султанською Туреччиною...», але приєднання України до Росії трактувалося як «менше зло»[419]. У 1939 р. у серії «Жизнь замечательных людей» вийшла книга Кирила Осіпова «Богдан Хмельницький»[420], написана переважно на матеріалі відомої монографії Костомарова. Олександр Корнійчук (1905–1972)[421], один із провідних тоді українських радянських драматургів, відчувши зміну кон’юнктури, спішно завершив створення п’єси «Богдан Хмельницький», головний герой якої був представлений як видатний політик і полководець. Хоча твір викликав негативну реакцію деяких ортодоксальних марксистів, проте ймовірна війна у майбутньому з Польщею робила цю п’єсу актуальною. Навесні 1939 р. відбулася її прем’єра в престижному московському Малому театрі. П’єса отримала схвалення. Її поставили на сценах майже всіх театрів радянської України.

Олександр Корнійчук

Кадр із фільму «Богдан Хмельницький» (1941)

Використовувалася п’єса «Богдан Хмельницький» також у пропагандистських цілях на західноукраїнських землях, що були приєднані в кінці 1939 р. до СРСР. Так, у 1939 і 1940 рр. у Львові демонструвалася ця п’єса у виконанні артистів Житомирського драмтеатру. Сцени з вистави, де українці отримують перемоги над поляками, не могли не викликати позитивної реакції в західноукраїнської публіки. Адже в їхній пам’яті лишалися негативні спогади про період другої Речі Посполитої, коли поляки в плані національному гнобили українців.

У 1941 р. Корнійчук отримав найвищу нагороду для митців у Радянському Союзі — Сталінську премію першого ступеня. Того ж року над оперою «Богдан Хмельницький» на лібрето Корнійчука почав працювати Дмитро Шостакович. До козацької теми зверталися й інші автори. У 1939 р. Петро Панч (1891–1978)[422] опублікував уривки з роману «Запорожці» про боротьбу українських козаків проти Польщі в перше десятиліття після Хмельниччини. А в 1940 р. Яків Качура (1897–1943) закінчив роман «Іван Богун», де зображено боротьбу українців проти польських шляхтичів у часи Хмельниччини.

Напередодні німецько-радянської війни, у квітні 1941 р. на екрани СРСР вийшов фільм Ігоря Савченка[423] «Богдан Хмельницький», сценарій до якого написав Корнійчук. Йшов він і в кінотеатрах Білостока, Вільнюса, Львова, інших міст, які донедавна належали Польщі, а тепер ввійшли до складу СРСР. Починався цей кінотвір сценою, в якій польські пани мучать козаків, а ті стоїчно терплять знущання й проклинають катів. Жорстокість польських шляхтичів демонструвалася неодноразово. Серед поляків у фільмі немає позитивних персонажів. Навіть дружина Хмельницького, полька Єлена, показана в негативному плані. Є в цьому кінотворі й чимало відверто антипольських сцен. Наприклад, ефектна сцена, де козацький гетьман топче польські прапори з білими орлами. Фільм «Богдан Хмельницький» так і не вийшов на екрани Польської Народної Республіки — повоєнного сателіта СРСР[424]. Радянське керівництво усвідомлювало, як на цей твір реагуватимуть поляки.

Під час Другої світової війни керівництво СРСР намагалося використовувати інтерпретовану у потрібному йому дусі історію Хмельниччини для формування радянського патріотизму українців. Особливо актуальним це питання стало, коли радянські війська почали тіснити німців на Правобережній Україні. Населення цього регіону і так не було достатньо радянізованим, а під час німецької окупації