Артур Конан Дойль - Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль

лише один пастор. Ця телеграма - ганебна фальшивка, походженням якої, безперечно, зацікавиться поліція. А тим часом не бачу підстави продовжувати нашу розмову.

Так ми з містером Емберлі опинилися на узбіччі дороги в найглухішому селі на всю Англію. Ми пішли до телеграфної контори, але її було вже зачинено. На щастя, в маленькому залізничному готелі був телефон, і я зателефонував до Холмса.

- Просто дивно! - почулося в слухавці.- Неймовірно! Боюся, любий Ватсоне, що сьогодні ввечері потягів уже не буде. Попри своє бажання я прирік вас на ночівлю в сільському заїзді. Але зрештою, Ватсоне, ви хоча б побудете на природі. Природа і Джозія Емберлі - насолоджуйтесь на здоров’я спілкуванням з ними.- Перш ніж нас роз’єднали, я почув у слухавці його звичний сухий сміх.

Я швидко переконався в тому, що мій супутник недаремно має славу скнари. Він скаржився на дорожні витрати, наполягав, щоб ми їхали в третьому класі, а тепер уголос обурювався тим, що доведеться платити ще й за готель. Наступного ранку, коли ми нарешті прибули до Лондона, важко було сказати, хто з нас був у гіршому настрої.

- Нам варто по дорозі зайти на Бейкер-стріт,- мовив я.- Містер Холмс, можливо, дасть нам якісь нові настанови.

- Якщо від них буде стільки ж користі, як від попередніх, то вони нічого не варті,- злісно відповів Емберлі, однак усе-таки пішов зі мною.

Я вже попередив Холмса телеграмою про наше прибуття, але він залишив мені короткий лист, що їде до Люїшема й чекатиме нас там. Це було для мене несподіванкою, але ще більшою несподіванкою було те, що у вітальні нашого клієнта ми застали його не самого. Поряд із ним сидів суворий чорнявий чоловік у димчастих окулярах та з масонською шпилькою в краватці.

- Мій друг містер Баркер,- відрекомендував його Холмс.- Він теж зацікавився вашою справою, містере Джозіє Емберлі, хоч і працював незалежно від мене. Але обидва ми хочемо запитати вас про одну річ.

Містер Емберлі важко сів на стілець. Він відчув небезпеку. Я побачив, як у нього забігали очі й пересмикнулось обличчя.

- Про що саме, містере Холмсе?

- Нас цікавить лише одне: що ви зробили з трупами?

Хрипко скрикнувши, чоловік скочив на ноги й замахав у повітрі руками. Рот у нього був розтулений, і він нагадував якогось страхітливого птаха-хижака. За мить перед нами постав справжній Джозія Емберлі - чудовисько з такою ж потворною душею, як і його тіло. Він упав на стілець і підніс долоню до вуст, немовби тамуючи кашель. Холмс стрибнув, як тигр, вчепився йому в горлянку й силоміць пригнув голову додолу. З розімкнутих уст Емберлі випала біла пігулка.

- Не вкорочуйте собі віку, Джозіє Емберлі. Всякі справи треба робити чесно й до ладу. Що ви скажете, Баркере?

- Я залишив кеб біля воріт,- мовив наш мовчазний спільник.

- До дільниці лише кількасот ярдів. Їдьмо вдвох. Ви можете зостатися тут, Ватсоне. Я повернуся через півгодини.

У міцному тілі старого фарбаря таїлася лев’яча сила, але в руках двох таких досвідчених конвоїрів він виявився безпорадним. Хоч як він викручувався, виривався, його все-таки затягли до кеба, і я залишився сам вартувати цей лиховісний будинок. Не минуло й півгодини, як Холмс повернувся в товаристві молодого хвацького поліційного інспектора.

- Я залишив Баркера, щоб він закінчив усі формальності,- сказав він.- Адже ви ще не мали приємності бачити Баркера, Ватсоне. Це мій запеклий суперник з того боку Темзи. Коли ви згадали про чорнявого довганя, мені неважко було домалювати картину. На його рахунку кілька відомих справ, чи не так, інспекторе?

- Так, він вряди-годи траплявся нам на дорозі,- стримано відповів інспектор.

- Методи його, безперечно, бувають недозволеними, як і деякі з моїх власних. Проте недозволене, як ви знаєте, іноді буває й корисним. Вам, наприклад, із вашим неодмінним попередженням: «Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас», нізащо не вдалося б вирвати зізнання в цього негідника.

- Може, й так. Але ми все одно домагаємося свого, містере Холмсе. Невже ви гадаєте, що ми не мали власної думки про цю справу й не спіймали б злочинця? Вибачайте, але хіба ми можемо не сердитись на вас, коли ви з вашими методами, які нам не підходять, вириваєтесь наперед і присвоюєте собі всю славу!

- Цього разу такого не станеться, Мак-Кінноне. Запевняю вас, що з цієї миті я триматимусь тільки осторонь. А щодо Баркера, то він робив лише те, що я йому наказав.

Інспектор помітно повеселішав:

- Це дуже шляхетно з вашого боку, містере Холмсе. Осуд чи похвала для вас не мають ніякої ваги, але ми - зовсім інша річ, коли нас починають розпитувати газетярі...

- Звичайно. Та оскільки розпитувати вас будуть усе одно, то вам не завадило б мати відповіді напоготові. Що ви скажете, наприклад, коли якийсь дотепний і спритний репортер запитає, які саме докази викликали у вас підозру і врешті дали змогу встановити істину?

Інспекторове обличчя прибрало задумливого вигляду:

- Незаперечних фактів у нас поки що немає, містере Холмсе. Ви кажете, що заарештований намагався при трьох свідках вчинити самогубство й тим самим визнав себе винним у вбивстві дружини та її коханця. Які ще факти ви маєте в своєму розпорядженні?

- Чи наказали ви зробити обшук?

- Так, сюди вже виїхало троє полісменів.

- Тоді ви незабаром одержите найпромовистіший з усіх доказів. Трупи мають бути десь недалеко. Обшукайте льохи та садок. На перевірку підозрілих місць часу знадобиться небагато. Водогінні труби в будинку новіші за сам будинок. Десь тут має бути покинутий колодязь. Пошукайте свого щастя там.

- Але як ви про все це довідались і як він це скоїв?

- Спершу я розповім вам, як він це скоїв, а тоді вже дам решту пояснень, яких чекаєте не лише ви, а й мій терплячий друг, що надав мені неоціненну допомогу. Передусім я хотів би змалювати натуру цієї людини. Це незвичайний тип - такий незвичайний, що на нього, гадаю я, чекає не шибениця, а психіатрична лікарня в Бродмурі. Він наділений такими рисами, які більш притаманні середньовічному італійцеві, ніж нинішньому британцеві. Цей жалюгідний скнара так замучив дружину своєю скупістю, що вона стала легкою здобиччю для будь-якого шукача