Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

розбійник і пірат. — Блад гірко засміявся і, не помічаючи запропонованої руки, пішов геть.

Лорд Джуліан якусь мить постояв, дивлячись, як вздовж гакаборту посувається висока постать, потім якось пригнічено опустив руку і попрямував у каюту.

У дверях коридору його світлість замалим не наскочив на Арабеллу Бішоп, яка йшла попереду. Надто заклопотаний думками про капітана Блада, Уейд мовчки пішов за нею, не цікавлячись, куди вона ходила.

В каюті він стомлено впав у крісло і всупереч своїй звичайній стриманості вигукнув:

— Будь я проклятий, якщо коли-небудь зустрічав людину, яка б мені так сподобалась! І в той же час із ним нічого не можна зробити.

— Так, я чула все, — ледве чутним голосом призналася бліда, як смерть, Арабелла. Говорячи, вона навіть не поворухнулась.

Уейд здивовано глянув на неї і замовк, задумливо розглядаючи дівчину. Нарешті він вимовив:

— Я ось про що думаю… Чи не через вас бува все це лихо з капітаном? Ваші слова дуже мучать його. Він тільки — й знає, що твердить їх. Відмовився піти на службу до короля і навіть не потис моєї руки. І що поробиш з таким чоловіком! Досі йому щастило, та закінчить він на нок-реї. А зараз цей дон Кіхот заради нас наражається на смертельну небезпеку.

— Як це? — збентежившись, поцікавилась дівчина.

— Як, питаєте? Хіба ви забули, що він іде на Ямайку, де розташувався штаб англійського флоту? Правда, цим флотом командує ваш дядечко…

Арабелла аж подалась наперед від напруження і жестом зупинила лорда. Той помітив, що дихання її стало частішим і поривчастим, а широко розкриті очі перелякано дивляться на нього:

— Це йому не допоможе! — вигукнула вона. — Навіть не думайте про це. Для Блада мій дядько — найзапекліший ворог у всьому світі. Він черствий, мстивий нелюд — він нічого не прощає. Я певна, що лише надія схопити й повісити капітана Блада примусила його залишити свої плантації на Барбадосі і погодитись стати губернатором Ямайки. Капітан Блад, звісно, цього не знає… — Арабелла замовкла і безпорадно розвела руками.

— Не думаю, щоб становище змінилося, якби навіть Блад і знав про це, — сумно зауважив лорд. — До того, хто зміг простити такого запеклого ворога, як дон Мігель, і відкинув усі мої умовляння, із звичайною міркою не підійдеш. Він лицар до ідіотизму.

— І все ж це не завадило йому протягом трьох років бути тим, ким він був, і робити те, що він робив. — У голосі дівчини цього разу забринів сум, без будь-якого натяку на презирство.

Лорд Джуліан, який, по-моєму, був схильний до моралізування, зітхнувши, підсумував:

— Життя — занадто складна штука.

Розділ XXI
НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ЯКОВА

Наступного дня, ледь зажеврів горизонт, Арабеллу Бішоп розбудили пронизливі звуки ріжка і настирливе калатання суднового дзвону. Остаточно прогнавши сон, вона відкрила очі і байдуже подивилась на спінену зеленаву воду, що стрімко бігла повз позолочений ілюмінатор. Поволі до її свідомості долинув шум, схожий на метушню: з кают-компанії, якраз над її ліжком, доносився тупіт ніг, хрипкі вигуки і стукіт важких предметів. Відчувши, що шум цей не схожий на звичайну роботу команди. Арабелла, охоплена тривожним передчуттям, підвелася й розбудила свою служницю.

Тим часом у каюті з правого борту, сполоханий цим самим гамором, гарячково одягався лорд Джуліан. Вибігши на палубу, він здивовано поглянув на гору вітрил над собою. Їх підняли, щоб піймати ранковий бриз. А попереду, праворуч і ліворуч розлягалася неозора гладінь океану, що, переливаючись сліпучими блискітками, купалася в золоті сонця, палаючий диск якого ще тільки наполовину вийшов із-за обрію.

На шкафуті, де звечора було так тихо й мирно, нервозно метушилося чоловік із шістдесят. Біля поручнів пів'юта, над самою головою в лорда Джуліана, капітан Блад палко сперечався з однооким розхристаним велетнем Волверстоном, голова якого була пов'язана червоною ситцьовою хусткою.

Ледве показався його світлість, як вони одразу ж замовкли, і капітан Блад, повернувшись, привітався з лордом.

— Доброго ранку, сер! — сказав він — Я допустився непоправної помилки. Мені не слід було так близько підходити до Ямайки вночі. Але я хотів якнайскоріше висадити вас. Підніміться-но сюди, сер, і я вам дещо покажу.

Нічого не розуміючи, лорд Джуліан піднявся по трапу. Зупинившись біля капітана, він глянув на корму, куди кивнув Блад, і аж скрикнув від подиву. Там, не більше як за три милі на захід від них, ясно-зеленою смугою тягнулася земля. А милі за дві з боку відкритого океану йшли три великих білі кораблі.

— Вони без вимпелів, але, безумовно, це частина ямайської ескадри, — спокійно сказав капітан Блад. — Ми зустрілися з ними на світанку; вони повернули і з того часу не припиняють погоні. А тимчасом «Арабелла» вже чотири місяці у плаванні, дно її дуже обросло, і ми не можемо розвинути необхідної швидкості.

Волверстон, заклавши свої великі руки за широкий шкіряний пояс, з височини свого велетенського зросту насмішкувато глянув на лорда Джуліана, хоч той теж був досить високий.

— Схоже на те, що вам, ваша світлість, доведеться ще раз побувати в морському бою, доки ми не покінчимо з цими кораблями, — сказав велетень.

— Власне, з цього приводу зараз ми й сперечалися, — пояснив Блад. — Я вважаю, що ми не можемо починати бій за таких обставин.

. — Біс із ними, з обставинами! — вигукнув Волверстон, вперто випнувши свою масивну щелепу. — Для нас такі обставини не первина. В Маракайбо було набагато гірше, однак ми ж не тільки перемогли, але й захопили три кораблі. А вчора, коли ми розпочали бій з доном Мігелем, хіба було не гірше?

— Так, але ж то були іспанці.

— А ці хіба кращі? Невже ти боїшся цього незграбного барбадоського бабака? Що тебе мучить, Пітер? Раніш я ніколи не бачив тебе таким.

В цей час десь позаду гримнув гарматний постріл.

— Це сигнал, щоб ми