Бьорнстьєрне Бйорнсон - Небезпечне сватання

— Він любить усе в господарстві поліпшувати, хоч ніхто б не сказав цього, дивлячись на нього, — мовила Маргіт.

Потім вона повела Елі до клуні, там дівчині довелося понюхати сіно, яке щойно сьогодні звезли, бо «таке сіно не скрізь росте». Крізь віконце клуні Маргіт показала Елі й поле, розповіла, скільки де чого посіяно і якого врожаю вони сподіваються. Потім вони рушили до хати.

Досі Елі мовчала, а тепер, коли вони проходили повз садок, попросила дозволу зайти туди, тоді ще й зірвати кілька квіток. У кутку садка стояла невеличка лавка, і Елі сіла на неї, тільки щоб попробувати, бо відразу ж підвелася.

— Треба поспішати, поки не дуже пізно, — мовила Маргіт уже з порога.

І вони зайшли до хати. Маргіт спитала Елі, чи не пригостити її чимось, адже вона вперше гостює в них, але дівчина почервоніла й квапливо відмовилась. Вона оглянула кімнату, що виходила вікнами на дорогу. Кімната була невелика, проте затишна, з годинником і кахляною грубою. Тут мати з сином звичайно сиділи вдень. На стіні висіла Нільсова скрипка, стара, потемніла, але з новими струнами. Висіло також дві рушниці Арне, англійська вудка та інші цікаві речі. Маргіт кожну здіймала й показувала Елі. Дівчина оглядала їх і торкалася до них руками. Стіни були не розмальовані, бо Арне цього не любив.

Не розмальована була й та кімната, що виходила вікнами на ущелину й зелене узбіччя, над яким далеко здіймалася блакитна вершина гори. Ця кімната, прибудована, як і вся половина хати, була більша й краща. А в двох наріжних кімнатках стіни розмальовано, бо там мала мешкати Маргіт, коли постаріється й Арне приведе на хутір дружину.

Потім вони побували ще в кухні, в коморі і в челядні. Елі весь час мовчала, оглядала все ніби з відстані і лише, коли Маргіт простягала їй якусь річ, легенько торкалася до неї.

Далі Маргіт, що не вгавала ні на хвилину, повела дівчину назад до сіней: тепер вони оглянуть горішні кімнати.

Тут кімнати були так само гарно обставлені, як і внизу, але всі нові, не обжиті, крім однієї, вікном на ущелину. В цих кімнатах зберігали речі, не призначені для щоденного вжитку. Тут висіло чимало хутряних укривал та всіляких ковдр. Маргіт обмацувала їх, підіймала й часом загадувала Елі робити те саме. Дівчина тим часом або трохи посміливішала, або їй більше подобались ці речі, бо вона декотрі з них роздивлялася уважніше, навіть знов поверталась до них, про дещо розпитувала, милувалася ними. Нарешті Маргіт сказала:

— А тепер ходімо до кімнати Арне.

І вони зайшли до кімнати вікном на ущелину. Не встигли вони переступити поріг, як назустріч їм ринув страхітливий гук водоспаду, бо вікно стояло відчинене. Звідси видно було тільки бризки води, що здіймалися над камінням, а не самий водоспад. Щоб його побачити, треба було б піднятися ще трохи вище, над провалля, в яке він зривався зі скелі. По боках скелі в розколинах зеленіли кущики трави. В ній, мабуть, колись зачепилися шишки, і з них виросло кілька сосон. їх розгойдували вітри й обмивала вода, тому вони були покручені і майже до верхівки не мали гілля, а однаково міцно трималися скелі і впевнено пнулися до світла.

Це було перше, що Елі побачила у вікно. Потім уже вона помітила вкриті снігом далекі вершини гір, що здіймалися над зеленим краєвидом, тоді звернула погляд на тихомирні квітучі поля і аж наостанці обвела очима кімнату, де саме стояла. Досі через водоспад вона й не глянула на неї.

Як тут було гарно й тихо в порівнянні з тим гуком за вікном! Елі не бачила жодної речі окремо, кожна з них ніби була частиною цілого і майже все здавалось новим для неї. Арне з великою любов’ю обставив свою кімнату, і хоч яка вона була скромна, а кожний її куточок свідчив про мистецький хист. Елі здавалося, що вона чує тут його пісні, що він сам ніби усміхається до неї з кожної речі.

Найперше погляд її спинився на широкій, гарно різьбленій книжковій полиці. На ній було багато книжок. «Навіть у пастора, мабуть, немає більше», — подумала Елі. Поряд стояла гарна шафа. Маргіт сказала, що в шафі є багато цікавих речей.

— Там Арне тримає і свої гроші,— додала вона пошепки.

Вони, мовляв, уже двічі отримували спадок і мають отримати ще раз, якщо все буде гаразд.

— Але гроші — не найбільше щастя на цьому світі,— мовила Маргіт. — Арне може одержати й щось краще, ніж вони.

У кімнаті було багато незвичайних дрібничок. Елі з цікавістю оглядала їх і тішилася, мов дитина. Маргіт поплескала її по плечі.

— Я тебе оце сьогодні вперше побачила, дитино моя, але як ти мені припала до серця! — мовила вона, ласкаво дивлячись дівчині у вічі.

І не встигла Елі зніяковіти, як Маргіт притягла її до себе й тихо сказала:

— Бачиш ту невелику червону скриню?.. Ось де є на що подивитися!

Елі глянула на низеньку квадратову скриню, і їй страшенно закортіло мати й собі таку.

— Він не хоче, щоб я знала, що він там тримає,— пошепки сказала Маргіт, — завжди ховає ключика.

Вона підійшла до жердки, де висів одяг, стягла з неї оксамитовий жилет, пошукала в кишеньці для годинника і витягла ключик.

— Ходімо, зараз щось побачиш!

Елі, правда, здавалося, що Маргіт чинить не дуже гарно, але жінки є жінки, — і ось уже вони тихенько підійшли до скрині, опустились навколішки й схилилися над нею. Не встигла

Маргіт відчинити віко, як зі скрині війнуло таким приємним запахом, що Елі аж плеснула в долоні, хоч ще нічого не побачила. Зверху все було накрите хусткою, і Маргіт відкинула її вбік.

— Глянь! — прошепотіла вона,