Наомі Новік - Відірвана від коренів

світло, і під ногами коней з'явилася дорога. Їх підкови глухо зацокали. Я подивилася вниз і побачила бруківку, наполовину сховану під мохом, розбиту. А коли оглянулася навкруги, то здригнулася: на невеликій відстані, крізь дерева, на мене дивилося примарне сіре обличчя, з величезним порожнім оком над широким квадратним ротом: входом до комори.

— Зійти з дороги, — різко сказав Дракон. — Об'їхати її — направо, наліво — не має значення. Але не їхати через площу, і рухатися далі.

— Що це за місце? — спитав Марек.

— Поросна, — сказав Дракон. — Те, що залишилося від неї.

Ми повернули коней і рушили на північ, прокладаючи шлях через ожину і руїни невеликих будинків, з провислими балками і напівзруйнованими солом'яними стріхами. Я намагалася не дивитися на землю. Мох і тонка трава покривали її товстим шаром, і високі молоді дерева тяглися до сонця, розводячи над нашими головами гілля, яке переривало сонячне світло при нашому русі і хиталося на легкому вітрі. Але на землі були вгадувані форми, наполовину сховані під мохом, тут і там кістки порушували дерн, білі кінчики пальців протикали килим м'якої зелені, ловили світло і холодно поблискували. Над будинками, які оточували сільську площу, здіймалася величезна виблискуюча срібляста купа листя, і я могла почути далекий шелест листя серце-дерева.

— Чи не могли б ми зупинитися і спалити його? — прошепотіла я Драконові, так тихо, як тільки могла.

— Звичайно, — відповів він. — Якби ми використали Вогняне серце і одразу відступили назад, тим шляхом, яким прийшли. Це було б наймудрішим з того, що можна зробити.

Він не стишив голосу. Але принц Марек не озирнувся, хоча дехто з солдатів і озиралися на нас. Коні витягали шиї, тремтіли, і ми поїхали швидше, залишивши мертвих позаду.

Трохи пізніше ми зупинилися, щоб дати коням відпочити. Всі втомилися, більше від страху, ніж від зусиль. Далі шлях вів навколо якоїсь болотистої землі, навколо зникаючого струмка, який тепер висихав, втративши живлення від розталого снігу. Невеликий струмочок трохи далі ще був жвавим і впадав у широкий чистий басейн у заглибленні порід.

— Чи безпечно буде дозволити коням напитися? — Запитав Дракона принц Марек. Той знизав плечима.

— Ви можете напитися також, — сказав він. — Це не набагато гірше, ніж щось з'їсти під деревами. Вам доведеться знищити їх пізніше, у будь-якому випадку.

Янош вже зісковзнув з коня; він тримав руку на його носі, заспокоюючи тварину. І заперечливо захитав головою.

— Це наші улюбленці! Вони коштують своєї ваги у сріблі.

— А очищуючий їх еліксир має вагу золота, — вказав Дракон. — Якби ви відчували турботу по відношенню до них, ви не повели би їх у Вуд. Але не хвилюйтеся даремно. Швидше за все це питання навіть не буде обговорюватися.

Принц Марек кинув на нього важкий погляд, але не сказав нічого; замість цього він відвів Яноша в сторону і почав розказувати щось веселіше.

Кася зупинилася на краю галявини, де виднілися кілька слідів оленів; вона дивилася в сторону від басейну. Цікаво, яким вона бачила це місце в своєму довгому блукаючому ув'язненні. Вона уважно дивилася на темні дерева. Дракон підійшов до неї, глянув у тому ж напрямку, і щось сказав; я бачила, як її голова повернулася до нього.

— Цікаво, чи ви знаєте, що він зобов'язаний вам, — несподівано сказав Сокіл позаду мене; Я здригнулася і повернула голову. Моя кобилка жадібно пила; Я схопила повідок і стала трохи ближче до її теплого боку. І нічого не відповіла.

Сокіл тільки підняв одну вузьку брову, чорну і акуратну.

— Королівство не має безмежного запасу майстрів. Згідно із законом, дар поміщає вас за васалітет. Ви маєте право на місце в суді, в даний час, і заступництво самого короля. Ви не зобов'язані жити тут, в цій долині, і в першу чергу не виглядати як його служниця. — Він махнув рукою вгору і вниз по моєму одязі. Я одягнулася так, як потрібно для походу, повного несподіванок — у високі чоботи кольору глини, вільні робочі штани, зшиті з мішковини, і коричневу накидку на усім зверху. Він все ще був одітий у білий плащ, хоча злість Вуда була сильнішою за все, що він начаклував, щоб тримати його в чистому вигляді в звичайному лісі; кілька ниток тепер звисали донизу, після того як його плащ зачепився краєм за сучок.

Він зрозумів мій сумнівний погляд.

— Ваш батько фермер, я гадаю?

— Дроворуб, — сказал я.

Він махнув рукою, ніби кажучи, що це не було великою різницею. — Тоді ви нічого не знаєте про суд, я вважаю. Коли у мене виявився дар, король підвищив мого батька до лицарства, а коли я закінчив своє навчання, подарував вотчину. Він буде не менш щедрим по відношенню до вас. — Він нахилився до мене, і моя кобилка пирхнула бульбашками у воді, коли я важко оперлася на неї. — Можливо ви не чули, вирісши в цій глушині, що Серкан ні в якому разі не єдиний примітний майстер у Пільні. Запевняю вас, що ви не повинні відчувати себе прив'язаною до нього через те що він знайшов цікавий спосіб використовувати вас. Я впевнений, що є багато інших чарівників які могли б узяти вас для навчання. — Він простягнув до мене руку і підняв тонке спіралевидне полум'я на долоні, пробурмотівши кілька слів. — Можливо, ви хотіли б спробувати?

— З вами? — випалила я, дуже недипломатично; його очі трохи звузилися у кутах. Але я не відчувала за собою вини. — Після того, що ви зробили з Касею?

Він наклав на образу подив, як другий плащ.

— Я зробив їй і вам