Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Святик їздив на самокаті навколо столу, за яким вечеряли гості. Він одразу пізнав по голосу цю дивну бородату людину в чорній рясі. Згадав, що це до нього приходила мама Оля, коли захворіла, і людину цю звали Ізидором. Той поблагословив Святика, а хлопець від'їхав у дальній кут, де стояв рояль (при мамі у цій кімнаті влаштовувались музичні вечори), й побачив навколо постаті Ізидора ореол світла, як в іграх про супергероїв, і чорну непроникну темряву там, де сидів Твердохліб.

Найбільше світла випромінював портрет мами Олі.

Святик погриз трохи качан кукурудзи і пішов спати під наглядом Віри Іванівни, а гості розсілися на кріслах перед невеличким столиком, за яким можна було випити чай чи каву.

— Я вдячний вам, що відгукнулися на запрошення, — Гайдук поклав до чашки з окропом пакетик стевії. — Наближається свято Воскресіння Христового…

— Коли? — спитав Твердохліб.

— 26 березня у католиків, ЗО квітня — у православних, — сказав Ізидор. — Навіть календар розводить нас у різні кути часу. Мусимо подолати і цю відстань.

— Напередодні свят варто було б проголосити остаточну дату проведення Акту Возз’єднання, — продовжував Гайдук. — Чи церква, Ваша Святосте, готова до цього? Бажано разом із Ватиканом.

Ізидор відрізав собі шматок домашнього торту «Наполеон», приготованого Вірою Івановною, і скуштував.

— Дуже смачно… Давно такого не їв… Ми домовились із Ватиканом оголосити одночасно наше рішення у неділю, 16 квітня. Остаточна дата також узгоджена: це — 25 червня, день святого Аскольда, першого хрестителя Руси. Сімдесят один рік тому наші мудрі попередники — патріарх Філарет та його сподвижники — канонізували князя Аскольда, християнське ім’я якого — Миколай, і проголосили його святим благовірним князем і першомучеником.

— А як іде будівництво храму Воскресіння Христа? — спитав Гайдук. Цей храм зводили на Михайлівській площі, там, де стояла донедавна помпезно-совєтська споруда Міністерства закордонних справ (останнім міністром при Махуні тут був Руслан Фощенко, лице якого своєю бундючністю нагадувало Гайдуку сіру будівлю МЗС). Відходячи з Києва, споруду міністерства спалили війська Чорної Орди.

— Все за графіком, — запевнив Ізидор. — У травні освятимо. Залишились деякі фрески і мозаїки. Зокрема, сцена хрещення киян Аскольдом.

— У своїй книзі я багато пишу про князя Аскольда, — чашка в руках Твердохліба тремтіла. — Це недооцінена постать нашої історії. Я переконаний, що літопис бреше про обставини вбивства Аскольда Олегом. Взагалі, багато літописів нагадують «Короткий курс історії ВКП(б)». Повна брехня і вигадка. Є вагомі докази, що в Києві існувала широка змова язичників проти Аскольда. Зокрема це була військова еліта, невдоволена миролюбною політикою князя-християнина. Аскольд не був такий наївний, щоб без охорони вийти з княжого двору, піти далеко у нетрі Угорського урочища і спокуситись на запросини Олега — подивитись на якісь брязкальця. Вбивство Аскольда змінило українську історію, бо була знищена місцева, руська династія Кия, натомість до влади прийшли Рюриковичі — жорстокі варяги-язичники.

— Але ж саме вони створили могутню Київську імперію, — напівзапитально-напівствердно сказав Гайдук.

— Це великий історичний парадокс, — погодився Твердохліб (чай пролився з його кволих рук на скатертину). — Найбільші вороги України, не відаючи того, робили інколи неймовірні послуги Україні. Ленін, який визнав етнічні кордони України. Сталін, який приєднав до України її західну частину. Хрущов, який віддав Крим. Путін, який своєю агресією допоміг сконсолідувати Україну. Кара-хан, який напоровся на збройний опір України…

Патріарх потягнувся за новим шматком «Наполеона». Його молоді сірі очі з сумом зиркнули на Твердохліба, й тільки одна думка-молитва промайнула в його голові: «Спаси і помилуй тебе, Господи». Але звернувся вголос до Гайдука:

— Чи ви переконані, пане генерале, що Акт Возз’єднання не погіршить ситуацію в державі? Українська об’єднана помісна церква не хотіла б, щоб символічний акт добра і злагоди заподіяв шкоду державі та нашому народові, посіяв розкол.

Гайдук чекав цього моменту. Саме для цього він покликав до себе цих мудрих мужів, аби обговорити те, що мучило його. Він довго збирався з думками.

— Розумію вашу тривогу, Ваша Святосте. Перед поїздкою до Ватикану і після я твердо пообіцяв вам, що військове керівництво держави підтримає вашу ідею — проголосити Акт Возз’єднання у Києві. І я від цього не відступлю. Незважаючи на всі перешкоди, обіцяю: ми забезпечимо всі умови для мирного і безпечного проведення цього свята.

— Дякую, пане генерале.

— Але я був би нечесний із вами, якби не поділився своїми… якщо не сумнівами, то думками. Прошу вас бути також гранично відвертими.

Він, відсунувши чай, налив собі у склянку для віскі холодну мінеральну воду (яка ганьба, подумав він — до чого я докотився) «Феофанівську», сильно газовану, яку заборонили йому пити лікарі, й із задоволенням відчув її колький смак, що приніс полегшу пересохлому горлу.

— Якщо ви розглядаєте Акт Возз’єднання з релігійного, християнського погляду — і це цілком правильно, — то я, вибачте, дивлюсь на це, як на політичну подію. Не приховаю, що ситуація складається дуже непроста. Якщо після війни і революції 2079 року (він не сказав «перевороту», хоча знав, що це так) упродовж трьох років ми досягли певної стабілізації (подумав: які жертви для цього знадобилися), то сьогодні спостерігається тривожна тенденція до дестабілізації як у світі, так і в нашій державі. Маятник історії знову гойднувся в бік війни.

Гості слухали його напружено: патріарх Ізидор припинив їсти торт «Наполеон», а Твердохліб відмовився від чаю, поклавши безсилі руки на коліна.

— У світі зростає агресивна активність «Глобального джихаду», і Україну-Русь внесено до пріоритетного списку держав, призначених на знищення. Замість хочуть створити емірат Рутенія. Вже призначено майбутнього еміра.

— Кого? — одночасно вирвалося в патріарха й академіка.

— Поки не скажу, — всміхнувся Гайдук. — Але ви його знаєте. «Джихад» обрав щодо України-Руси шлях не прямої військової агресії, хоча і це буде здійснено свого часу, а повзуче захоплення душ, так зване мирне приєднання до ісламського світу, коли суспільство припиняє чинити опір і саме добровільно здається джихадистам.

— Цього