Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Прийшовши до школи, Баоюй і Цінь Чжун познайомилися з учнями й негайно ж взялися до занять. Вони були нерозлучні, дружба їх міцніла з кожним днем. Матінка Цзя теж полюбила Цінь Чжуна, часто залишала його в себе на кілька днів і ставилася до нього як до рідного. Знаючи, що сім’я Цінь Чжуна не з багатих, матінка Цзя обдаровувала хлопчика одягом та іншими речами. Таким чином, не минуло й двох місяців, як Цінь Чжун повністю освоївся з життям у палаці Жунго.

Баоюй, на відміну від Цінь Чжуна, був непогамовний у своїх бажаннях і вимагав, щоб усі його примхи виконувалися негайно. І от одного разу, коли на нього напав дур, він потихеньку сказав Цінь Чжуну:

— Ми з тобою однолітки, разом навчаємося, який я тобі дядько! Давай називати один одного просто братами.

Цінь Чжун спочатку не міг на це зважитись, але Баоюй чути нічого не хотів, уперто називав його братом, і Цінь Чжуну зрештою довелося погодитись.

Діти, що навчалися в школі, належали, як відомо, до одного роду, але недарма мовиться: «У дракона дев’ять синів і всі різні». Зустрічаються серед «драконів» і «змії».

Усі в школі відразу помітили, що Цінь Чжун соромливий і боязкий, як дівчина, червоніє від зніяковілості, варто до нього звернутись, і такий же м’який, податливий і чуйний, як Баоюй. Баоюй до того ж любив вести заумні розмови. Хлопчики були дуже дружні, і однокласники стали шепотітися про них, злословити, розпускати всякі безглузді чутки й у школі, і за її стінами.

Сюе Пань, оселившись у будинку пані Ван, незабаром дізнався про існування домашньої школи, і в нього спалахнула «пристрасть Місяців Яна»[124]. Він заявив, що хоче вчитись, однак на ділі «три дні ловив рибу, два дні сушив сіті», посилав подарунки вчителеві Цзя Дайжу, ніяких успіхів у навчанні не мав і подумував лише про те, як зав’язати дружбу із хлопчиками.

Знайшлися учні, які, спокусившись грішми й частуваннями Сюе Паня, піддалися на обман і потрапили в його сіті. Про двох із них ніхто нічого не знав, ні чиї вони родичі, ні яке їхнє справжнє ім’я; оскільки вони були гарні й близькі з Сюе Панем, одному дали прізвисько Сянлянь — Солодка ніжність, іншому — Юйай — Яшмова любов. Хоча у хлопчиків, які бачили їх, як мовиться, слинка текла й з’являлося «злочинне» бажання, ніхто не насмілювався їх чіпати зі страху перед Сюе Панем.

Баоюю й Цінь Чжуну теж дуже подобалися ці хлопчики, але, як і інші, вони боялися Сюе Паня й трималися від них подалі. Сянлянь і Юйай, у свою чергу, мали дружню симпатію до Баоюя й Цінь Чжуна. Але поки ця симпатія ніяк не виявлялася.

Щодня, приходячи до школи, всі четверо хлопчиків стежили за кожним рухом один одного, перекидалися загадками, говорили натяками, щоб іншим було незрозуміло. Але знайшлися хитруни, які це помітили, і почали в них за спиною корчити гримаси, багатозначно покахикувати. І так день у день.

Одного разу вчителеві треба було відлучитись у справах. Він звелів учням скласти до наступного дня парний вислів із семи слів у рядку й пішов додому, залишивши стежити за порядком свого старшого онука Цзя Шуя.

Цього дня Сюе Пань не з’явився на ранкову перекличку в школі. Скориставшись із нагоди, Цінь Чжун перемигнувся з Сянлянем, і вони, нібито за малою потребою, вийшли у внутрішній дворик. Першим заговорив Цінь Чжун:

— Тебе вдома запитували, з ким ти дружиш?

Не встиг він запитати, як за його спиною хтось нарочито голосно кашлянув. Хлопчики злякано обернулися й побачили Цзінь Жуна, однокласника.

Сянлянь, запальний за характером, раптом зніяковів і з досадою мовив:

— Чого кашляєш? Поговорити не можна?

— Якщо вам можна говорити, чому мені не можна кашляти? — зухвало відповів Цзінь Жун. — Мені просто цікаво, чим це ви тут займаєтесь? Адже я вас піймав на місці злочину! Спробуйте заперечувати! Не приймете в компанію, усім розповім!

— А що ми такого зробили? — почервонівши від хвилювання, в один голос запитали Цінь Чжун і Сянлянь.

— Я бачив, що ви робили! — розсміявся Цзінь Жун, заплескав у долоні й крикнув: — Давайте викуп!

Обурені Сянлянь і Цінь Чжун побігли скаржитися Цзя Жую, що їх без усякої причини кривдять.

Але Цзя Жуй, людина безсовісна, дбав лише про власну вигоду. Він завжди вимагав, щоб учні його пригощали, і у всьому потурав Сюе Паню в надії на подачки, намагався здобути його прихильність. Сюе Пань же відзначався надзвичайною мінливістю: сьогодні йому подобалось одне, завтра — інше, останнім часом у нього завелися нові друзі, і він втратив інтерес до Сянляня і Юйая, так само як у свій час до Цзінь Жуна. Цзя Жую це було однаково, але Сянляня і Юйая він зненавидів за те, що вони не допомогли йому завоювати прихильність Сюе Паня. Не лише Цзя Жуй їх ненавидів. Їх недолюблювали Цзінь Жун і ще деякі учні. Тому, коли хлопчики прийшли скаржитися на Цзінь Жуна, Цзя Жуй, не сміючи прикрикнути на Цінь Чжуна, відігрався на Сянляні, заявивши, що той завжди лізе не у свої справи, до того