Григорій Георгійович Білих - Республіка Шкід
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вікмиксор подивився на гроші, сів до стола й написав розписку.
— Візьміть, — похмуро сказав він.
Потім пом'якшеним топом додав:
— Через місяць приходьте.
— Через місяць?!
Вікмиксор подумав і чомусь зітхнув.
— Через два тижні.
Сламники вийшли.
— Куди йти? — тихо спитав Сашко.
— Додому, — відповів Льонька, — більше йти нікуди.
Пішли в клас, попрощалися з товаришами і розійшлися — один на Міщанську, другий — на Василівський острів.
«ЮНКОМ»
Три тіні. — Череп у пітьмі. — Засідання в підпіллі. — Мандрівний вогник. — Тривога Мефтахудина. — Облава. — «Юнком». — Нишпорки з осередку. — Хто кого. — «Зелене кільце».
— Тсс. Тихше.
— Ні звуку.
Три тіні, безшумно ковзаючи, вийшли на парадні сходи і хвилину прислухались. У Шкіді було тихо. Хлопці вже спали, і тільки зрідка тишу порушувало шарудіння щура, що вовтузився десь під підлогою.
— Ну, ходімо. Нас уже ждуть, — знову почувся шепіт, і три таємничі постаті почали спускатися по сходах, обережно тримаючись за поручні і намагаючись не робити шуму.
Майнув просвіт парадних дверей на вулицю, давно вже наглухо забитих, оскільки ними не користувалися.
Таємничі постаті хвилинку потупцяли на місці, ніби радились, і нарешті, наважившись, почали так само тихо прокрадатися під темне склепіння сходів. Непроникна німа імла поглинула загадкових прибульців. Вони йшли навпомацки, тримаючись за холодні виступи сходинок і відходячи все далі від світла. Тьмяний просвіт парадних дверей побляк удалині, дзеркальні вікна замутились і посіріли, ледь видніючи мертвими матовими плямами. Раптом передня тінь здригнулась і відсахнулася назад.
— Гляньте!
Просто з стіни на них дивилася страшна, квадратна пляма, яка блідо світилася, ніби фосфорична:
Пришельці прихилилися до протилежної стіни. Але нараз один з них, найхоробріший, засміявся і сказав:
— Та це ж трансформаторна будка. Чого ви здрейфили?
Майже тієї ж миті осторонь із темряви пролунав глухий голос:
— Пароль?
— Чотири збоку! — відповіла перша тінь.
— Вашим край! Проходьте, — долинуло з темряви, і перед таємничими незнайомцями розчинилися двері в слабо освітлене приміщення.
Це був дерев'яний сарай Мефтахудина, куди він складав дрова, перед тим як розподіляти їх по грубах.
І тепер ще в сараї було трохи дров, розкладених рядами біля стін. На одному з тих столів сиділи три темні згорблені постаті.
При появі нових пришельців ті, що сиділи, привітали їх голосними криками:
— Урра! Прийшли. Пильников! Кібчик!
— Гладун, і ти?!
— А що я — рижий, чи що? Я теж хочу працювати у вашій організації!
В сараї шість чоловік розсілися на дровах і, щільно зачинивши двері, завмерли.
Крім тих, що прийшли, там були Янкель, Японець і Пантелєєв, який зовсім недавно повернувся в Шкіду після скандального вигнання з школи за вибиті вікна.
Хлопці порадилися хвилину, потім Японець встав і, піднявши руку, почав:
— Увага. Сьогодні ми відкриваємо другі збори нашої підпільної організації РКСМ, але оскільки у нас є двоє нових членів — це Гладун і Кібчик, — я коротко викладу їм нашу програму й причини, що примусили нас почати цю справу.
Японець відкашлявся.
— Отже, товариші, ви знаєте, що наша Шкіда вважається будинком для дефективних, тобто майже тюрмою, тому осередок комсомолу нам відкрити не можна. Але серед нас є бажаючі підготуватися до вступу в комсомол після виходу з Шкіди… Ось для цього, тобто щоб вивчити політграмоту і основи марксизму, ми й заснували цей підпільний гурток. На жаль, ми не маємо керівника, такого досвідченого й діяльного, як Кондуктор, котрий, як ви знаєте, поїхав од нас уже три, коли не чотири місяці тому працювати в село. Ви знаєте також, що ми багато разів просили Вікмиксора виклопотати нам нового політграмника, але досі він, як відомо, і в ус не дме. Нам лишилось одне: вчитися самим. Ми не знаємо, як подивився б на це Вікмиксор, а крім того, і не хотіли затягувати справу переговорами, тому й вирішили відкрити цей нелегальний гурток. Поки що у нас заняття вузько спеціальні, зараз ми вивчаємо історію революційного руху серед молоді, а далі буде видно.
Япончик змовк і обвів поглядом присутніх. Потім, витерши рукою піт з обличчя, він перейшов до лекції. Як найбільш поінформований і начитаний, він узяв на себе роль лектора й працював дуже сумлінно, ретельно готуючись до кожної лекції.
— Отже, підемо далі. Минулого разу ми з вами розбирали зародження Спілки молоді і дійшли аж до розколу буржуазної «Праці й світла». Тепер ми простежимо зародження і поступове зростання нашої Спілки робітничої молоді.
Аудиторія слухала. П'ятеро хлопців з голеними головами жадібно дивилися на лектора і затамувавши подих ловили слова. Лампочка, обліплена павутинням, немов усміхалася короткозорим оком, слабо освітлюючи «підпільну організацію» і облуплені стіни.
♦
Наступний збір було призначено на дванадцяту годину ночі — улюблений час усіх змовників.
Літній день для Шкіди стомливий. Надто багато руху, надто багато уроків, а крім того, хочеться піти викупатись і пограти в городки або в футбол. Як наслідок, надвечір — страшенна втома. Спальні відразу поринули в сон, і не встиг черговий вихователь зачинити за собою двері, як по старому будинку знову забігали таємничі тіні.
Нічний черговий — Янкель. Він вільно випускає з будинку «змовників» і останній іде сам.
Цього разу збір відбувався в руїнах двоповерхового будинку на подвір'ї. Під сходами, в комірчині, де ще зовсім недавно ховалися Пантелєєв і Пильников, світлячками спалахнули вогники. Тіні збиралися знову.
— Пароль?
— Гроші ваші!
— Будуть наші! Проходь, — чути голос невидимого вартового.
Сьогодні прийшов повий член організації — Горобець. У гуртку вже сім чоловік.
— Коли б не засипатися! Надто багато порожніх ліжок, — висловлює побоювання Янкель, але під обурені окрики він змушений замовкнути.
— Сьогодні, товариші, ми перейдемо до розгляду Третього з'їзду, який знаменує собою новий поворот до мирного будівництва.
Гурток затих і уважно слухав, збившись навколо мерехтливої свічки.
Ніч вішала м'яка, але з вітерцем.
Мефтахудин сидів у двірницькій, повторював напам'ять російську абетку, іноді збиваючись і зазираючи в буквар. Нарешті він підвівся, позіхнув, оглянув ліжко й стіни.
— Пора спати, — голосно сказав він і вийшов у двір, щоб зробити останній цього дня обхід. У підворітті тихо посвистував теплий вітер. Він ніби цілував, пестив огрубілі, вкриті жорсткою щетиною щоки Мефтахудииа. Татарин розм'як, зворушився, захопився:
— От пагодка! Якші! Дуж-жа корошо.
Перебуваючи в такому піднесеному настрої, він тихо пішов по подвір'ю, оглядаючи двері й мугикаючи під ніс рідну пісню:
Ай джанай
Каласай.
Секта, секта
Менела-а-ай.
Раптом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Республіка Шкід», після закриття браузера.