Стівен Кінг - Вовки Кальї. Темна вежа V

що її груди наче побільшали. Та відігнав од себе цю думку, списавши її на гру світла.

Тепер смолоскипи горіли помаранчевим. Роланд стояв у колі їхнього світла, беззбройний, зі стрункими, як у хлопчиська, стегнами. Кілька секунд він розглядав натовп мовчазних облич, що застигли в очікуванні, й Едді відчув, як холодна маленька долонька Джейка пробирається в його власну. Хлопчик міг не казати, що в нього було на думці, бо Едді й сам про це подумав. Ще ніколи в житті він не бачив настільки самотнього, настільки далекого від плину людського життя (з його теплотою й відчуттям єднання) чоловіка. Його перебування тут, на цій фієсті (бо це таки була фієста, хоч до неї й спричинилася безвихідь), лише підкреслювало його сутність: він був останній. Інших не лишилося. Якщо Едді, Сюзанна, Джейк та Юк і були з ним споріднені, то їхній зв’язок був дуже далеким, як у стовбура генеалогічного дерева і найдальшої з його гілок. Як у запізнілих думок з основною. А Роланд… Роланд…

«Цить, — наказав собі Едді. — Не варто думати про такі речі. Не сьогодні».

Роланд повільно схрестив руки на своїх вузьких грудях і притис їх так, щоб прикласти долоню правої руки до лівої щоки, а долоню лівої — до правої щоки. Для Едді це нічого не означало, але реакція семисот кальїнців була миттєвою: натовпом рознісся тріумфальний задоволений рев, значно триваліший за звичайні оплески. Едді згадав один концерт «Ролінг Стоунз», на який він колись ходив. Так само заревів тоді натовп, коли барабанник «Стоунзів», Чарлі Вотс, почав вибивати своїм каубелом синкопований ритм «Жінки з дешевої кнайпи».

Так Роланд стояв — руки схрещені, долоні на щоках, — аж поки вони не вгамувалися.

— Нас добре зустріли в Кальї, — сказав він. — Послухайте мене, прошу.

— Спасибі! — заревли люди. — Говори, ми слухаємо!

Роланд кивнув і всміхнувся.

— Але ми з друзями прибули з далеких країв, і шлях перед нами лежить ще не близький. Та поки ми тут, чи відкриєтеся ви нам, якщо ми відкриємося вам?

Едді відчув, як по спині пробіг холодок. Джейкова рука міцніше стиснула його долоню. «Ось і перше питання», — подумав він.

Але перш ніж він устиг докінчити думку, юрба прокричала відповідь:

— Еге ж! Спасибі!

— Чи знаєте ви, хто ми є, і чи приймаєте те, що ми робимо?

«А це друге», — подумав Едді й сам зімкнув пальці на Джейковій долонці. Він побачив, як перелякано, обізнано перезираються Телфорд і той, кого звали Дієґо Адамс. Їхні погляди свідчили, що вони зненацька усвідомили: домовляються про все просто в них на очах, а вони не в змозі цьому завадити. «Запізно, хлопці», — подумав Едді.

— Стрільці! — викрикнув хтось. — Справжні стрільці, дяка вам! Дяка Богові!

Грім схвальних вигуків. Крики й оплески. Вигуки «спасибі», «еге» і навіть «розтуди його».

Коли пристрасті вляглися, Едді чекав, що пролунає останнє й найважливіше питання: «Чи ви просите про поміч і оборону?»

Але Роланд не спитав. Він просто сказав:

— Нині ми підемо й прихилимо десь голови, бо втомилися. Але перш ніж ми підемо, я заспіваю вам останню пісню і станцюю степ. Думаю, вам відомі й пісня, й танець.

Його слова зустріли схвальним ревом. Так, вони добре їх знали.

— Я сам знаю цю пісню і люблю її, — промовив Роланд з Ґілеаду. — Знаю її віддавна. І вже й не сподівався, що почую «Рисову пісню» від когось, а найменше — від себе самого. Я вже старіший і не такий спритний, як був колись. Перепрошую, якщо помилюся в якихось кроках…

— Спасибі, стрільцю! — крикнула якась жінка. — Ти тішиш наші душі!

— Чи ж я відчуваю не те саме? — лагідно запитав стрілець. — Чи я не радію, ділячись із вами радістю і водою, яку я проніс силою своїх рук і свого серця?

— Ти призволишся до нового врожаю, — проспівали вони хором, і Едді відчув, що по спині побігли мурашки, а очі зволожилися.

— Господи, — видихнув Джейк. — Він так багато знає…

— Нехай рис принесе вам радість, — сказав Роланд.

Він ще хвильку постояв у оранжевому світлі, наче збираючись із силами, а потім пустився в танець. То було щось середнє між джиґою і степом, спершу повільне, дуже повільне, п’ятка-носок, п’ятка-носок. Знову і знову його підбори клацали зі звуком кулака об кришку труни, але тепер ритмічно. Попервах то був лише ритм, і більше нічого, проте з наростанням швидкості стрільцевих ніг танець наблизився до джайву. Здавалося, лише ця назва найточніше описувала те, що відбувалося на сцені, іншої Едді придумати не міг.

Сюзанна підкотила до них. Її очі стали величезними від подиву. Вона стискала руки між грудьми. 

— Едді! — видихнула вона. — Ти знав, що він і таке вміє? Хоч здогадувався?

— Ні, — чесно зізнався Едді. — Гадки не мав.

ДЕСЯТЬ

Дедалі швидше й швидше мигтіли стрільцеві ноги у старих зношених чоботях. Ритм потроху чіткішав, і зненацька Джейк упізнав його. Це його він чув, коли вперше потрапив до Нью-Йорка через тодеш. Перед зустріччю з Едді повз нього пройшов молодий чорношкірий у навушниках «Вокмена», вистукуючи ритм ногами, взутими у сандалії й мугикаючи під носа «Ша-да-ба, ша-да-боу!» Саме цей ритм повторював зараз на помості Роланд, після кожного «боу!» викидаючи вперед ногу і гучно стукаючи підбором об дошки.

Люди заплескали в долоні не в такт і почали розгойдуватися. Жінки в спідницях підібрали їх і стали махати вперед-назад. І на всіх обличчях Джейк бачив один і той самий вираз щирої втіхи. «І не просто втіхи, — подумав він, згадавши, що казала їхня вчителька англійської про те, як деякі книжки діють на читачів, — а екстаз від упізнавання».

На Роландовому обличчі проступили краплини поту. Він опустив руки й став плескати в долоні. Щойно це сталося, фолькен Кальї почали хором виспівувати одне слово: «Кінчи!.. Кінчи!.. Кінчи!.. Кінчи!» Джейк згадав, що це слово деякі хлопці промовляють, коли мастурбують, і він засумнівався, що це випадковий збіг.

Авжеж, ні. Як і той чорношкірий з тим самим ритмом. Це все Промінь, це все дев’ятнадцять.

— Кінчи!.. Кінчи!.. Кінчи!

Едді й Сюзанна приєдналися до натовпу. Бенні теж приєднався. Джейк облишив свої розмірковування й підкорився загальному поривові.

ОДИНАДЦЯТЬ

Слів «Рисової пісні» Едді не розібрав. Не через діалект, ні, в Роланда не було акценту. Просто тому, що вони лилися надто швидким потоком, щоб їх можна було розібрати. Колись він дивився по ящику тютюновий аукціон у Південній Кароліні й не міг розкумекати, що белькоче аукціоніст. Тут було те саме. В пісні були найрізноманітніші рими: тверді, м’які, випадкові