Маркус Зузак - Крадійка книжок

їх було вже п’ятеро, а на третьому — четверо. Руді весь час біг четвертим, і так до останнього кола. Чоловік, що стояв праворуч, сказав, що найкраще виглядає другий бігун. Найвищий з усіх.

— Почекай, почекай, — він звернувся до своєї здивованої дружини. — За двісті метрів від фінішу він рване вперед. — Але той чоловік помилявся.

Гігантський розпорядник оголосив, що вони мають пробігти ще одне коло. Він явно не страждав від карткової системи. Він прокричав своє повідомлення, коли групка лідерів перетнула фінішну пряму, і до неї рвонув не другий бігун, а четвертий. Та ще й на двісті метрів раніше.

Руді біг.

Він жодного разу не озирнувся.

Він відривався від суперників, ніби натягував гумовий канат, поки всі надії його переслідувачів на перемогу не луснули, як повітряна кулька. Він летів по біговій доріжці, поки троє інших бігунів виривали одне в одного об’їдки. На фінішній прямій не було нічого, окрім лимонної голови і простору, але, перетнувши лінію, хлопець не зупинився. Він не викинув вгору руки. Навіть не схилився перевести подих. Він пройшов іще з десяток метрів і глянув через плече, як інші бігуни перетинають лінію.

По дорозі до своєї родини він спершу зустрів свого лідера, а тоді перетнувся з Францом Дойчером. Обоє кивнули.

— Штайнер.

— Дойчер.

— Схоже на те, що всі ті забіги стадіоном, які я призначав, пішли тобі на користь, еге ж?

— Схоже на те.

Руді не усміхнеться, доки не переможе в усіх чотирьох змаганнях.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ

Тепер Руді міг похизуватися не лише успіхами у школі. Він виявився талановитим спортсменом.

Спочатку Лізель брала участь у бігу на чотириста метрів. Вона фінішувала сьомою, а в змаганні на двісті метрів прибігла четвертою. Перед собою вона бачила тільки підколінні сухожилля і підстрибуючі хвостики дівчат попереду. У стрибках на довжину її більше втішив розсипаний навколо пісок, ніж дальність самого стрибка, та й штовхання ядра не стало для неї тріумфом. Вона розуміла, що цей день належав Руді.

У фіналі бігу на чотириста метрів він з самого старту вирвався вперед і першим добіг до фінішу, та й двісті метрів він виграв з мінімальним відривом.

— Ще не втомився? — запитала Лізель. Уже минув полудень.

— Звичайно, що ні. — Хлопець важко дихав і розминав ноги. — Що ти таке верзеш, Saumensch? Що ти, в біса, розумієш?

Коли почали викликати бігунів на сто метрів, Руді повільно підвівся і разом з іншими хлопчаками вервечкою рушив до старту. Лізель пішла за ним.

— Агов, Руді. — Вона потягнула його за рукав. — Удачі!

— Я не втомився, — відповів він.

— Я знаю.

Він підморгнув.

Він таки втомився.

У відбірковому забігу Руді сповільнив темп і прибіг другим, а через десять хвилин забіги завершились і оголосили фінал. Двоє його суперників мали грізний вигляд, і Лізель нутром чула, що в цьому змаганні він не переможе. Томмі Мюллер, який на відборі прибіг другим з кінця, приєднався до неї біля огорожі.

— Він переможе, — запевнив Томмі.

— Я знаю.

Ні, не переможе.

Коли фіналісти вишикувались на старті, Руді опустився на коліна і взявся руками викопувати відправну позначку. Лисий у бурій сорочці, не гаячи ні секунди, підійшла до нього і наказала негайно ж припинити. Лізель бачила вказівний палець чоловіка і розгледіла, як на землю падає грязюка, що її Руді струшував зі своїх долонь.

Пролунала команда «приготуватися», і Лізель міцніше вчепилася в огорожу. Один з хлопців стартував передчасно; стартовий постріл пролунав двічі. То був Руді. Розпорядник знову щось йому сказав, і хлопець кивнув. Іще раз, і його дискваліфікують.

Бігуни знову приготувалися, Лізель зосереджено спостерігала і кілька секунд не могла повірити своїм очам. Ще один передчасний старт, і знову той самий бігун. Лізель уже уявляла ідеальний забіг: Руді плентався позаду, але на останніх метрах вирвався вперед. Насправді ж вона побачила, як Руді дискваліфікували. Його провели до краю поля і залишили там самотньо стояти, а його колишні суперники приготуватися бігти.

Порівнялися і рвонули.

Хлопець з вицвілим каштановим волоссям і розмашистим кроком обігнав свого суперника як мінімум на п’ять метрів.

Руді залишився позаду.

Пізніше, коли наблизився вечір, а з Небесної вулиці хтось забрав сонце, Лізель сиділа з другом на тротуарі.

Вони говорили про все на світі — від обличчя Франца Дойчера після того, як Руді пробіг тисячу п’ятсот метрів, до одинадцятирічної дівчинки і коника, якого вона викинула, коли програла змагання з метання диска.

Перед тим як обоє розійшлися по домівках, голос Руді потягнувся і вручив Лізель правду. Якийсь час вона сиділа у неї на плечі, а кілька думок по тому дісталася її вуха.

ГОЛОС РУДІ

— Я зробив це навмисно.

Коли до неї дійшло його зізнання, Лізель мала лише одне запитання:

— Але навіщо, Руді? Навіщо ти це зробив?

Він стояв, впершись рукою в стегно, і нічого не відповів. Жодної реакції, тільки хитро посміхнувся і ліниво поплентав додому. Про той випадок вони більше не говорили.

А от Лізель частенько думала, що б відповів Руді, якби вона його таки дотисла. Можливо, трьома медалями він довів те, що хотів, а може, він боявся програти останній забіг. Врешті, єдине пояснення, яке прийняла дівчинка, підлітковим голосом прозвучало в її голові.

— Тому що він не Джессі Овенс.

Лізель підвелася, щоб іти додому, і лише тоді помітила три медалі з фальшивого золота, що лежали біля неї. Вона постукала в двері Штайнерів і простягнула їх Руді.

— Ти забув.

— Нічого подібного. — Він зачинив двері, і Лізель забрала медалі додому. Вона принесла їх до підвалу і розповіла Максу про свого друга, Руді Штайнера.

— Він справді недоумкуватий, — зробила висновок Лізель.

— Точно, — погодився Макс, але сумніваюся, що він на це купився.

Тоді обоє взялися за роботу — Макс за свої замальовки, а Лізель за читання «Носія снів» . Вона вже наближалася до кінця книжки, де молодий священик після зустрічі з дивною елегантною жінкою почав сумніватися у своїй вірі.

Дівчинка поклала книжку на коліна корінцем догори, і Макс запитав, коли вона планує її дочитати.

— Думаю, за кілька днів.

— А тоді почнеш читати нову?

Крадійка книжок подивилася на стелю.

— Може, й так, Максе. — Вона згорнула книжку і підперла стіну. — Якщо мені пощастить.

НАСТУПНА КНИЖКА

Це не «Словник і тезаурус Дудена», як ви могли подумати.

Ні, словник з’явиться наприкінці коротенької трилогії, а ми дійшли тільки до другої частини. Тут ітиметься про те, що Лізель дочитує «Носія снів» і краде нову книжку під назвою «Пісня у темряві». Як