Андрій Анатолійович Кокотюха - Біла ніч

фронтів, і після офіційного завершення війни та нового розподілу Європи між державами-переможцями Україна опинилася у сфері радянського впливу. Залишившись фактично без союзників, повстанці ще на півтора десятка років продовжили збройну боротьбу, тепер уже в підпіллі. А ті, хто за вироками радянських судів потрапляв у концтабори, не здавалися й там. Історія свідчить: саме полонені українці підірвали зсередини сталінську каральну систему, піднімаючи повстання за повстанням і врешті-решт зруйнувавши ГУЛАГ — монстра, який до того чверть століття здавався непереможним і стояв монолітом.

Про боротьбу за волю в таборах нагадав роман «Червоний», який сьогодні витримує вже сьоме видання. Його мотиви лягли в основу однойменного фільму режисера Зази Буадзе, і далі цей персонаж зажив своїм окремим життям. З’являється він і у двох романах «повстанської» трилогії. Хоч хорунжий Данило Червоний на псевдо Остап і не є тут головним героєм, його поява цілком обґрунтована.

Уже відомий та, хочу вірити, улюблений герой циклу Максим Коломієць, знаний як Східняк, — людина на Волині чужа. Він опинився в лавах УПА не так у силу історичних подій (хоч факти активної участі уродженців східних, північних, південних і центральних регіонів України у визвольних змаганнях відомі), як волею автора. Такий персонаж дозволив глянути на події, і досі не завжди зрозумілі частині українців, стороннім та неупередженим поглядом. Коломієць проходить шлях від людини, котра має для радянської влади в кишені дулю, до воїна, що тримає в руках зброю та готовий застосувати її проти ворогів своєї країни, хай би ким вони були.

Натомість Данило Червоний — особистість, яка борцем народилася і яку не треба було формувати. Такого персонажа вимагала логіка оповіді, і було б помилкою та недалекоглядністю автора вигадувати когось схожого, а не залучити до боротьби Остапа. Тим більше, цей персонаж має десятки тисяч прихильників і, нагадаю, уже втілений на екрані чудовим актором Миколою Березою. Тепер він — обличчя всього «повстанського циклу».

Чеснота Червоного в тому, що він, будучи героєм, готовим померти, але не здатися, при цьому є живою людиною. Це означає: він може помилятися, робити не завжди правильні висновки, при цьому готовий відповідати за власні слова й учинки. На його фоні «східняк» Коломієць мусив виглядати трошки хитрішим, часом — поміркованішим, дозволяти собі роздуми, рефлексії, певну обережність там, де Остап готовий одразу кинутися в бій. Так ці двоє дозволяють уявити об’ємний портрет українського повстанця, котрий не знає маленьких перемог, бо кожна така — велика. А поразку сприймають лише як тимчасово програну битву.

Ось у чому цінність пригодницьких романів: вони налаштовують своїх постійних шанувальників лише на перемоги й здобутки. Що більша аудиторія, що ширшим буде коло читачів пригодницьких романів, як оцей, який ви тримаєте в руках, що більше глядачів подивиться «Червоного» та подібних стрічок, то швидше Україна здобуде одну з головних перемог: об’єднається довкола єдиної ідеї та зрозуміє, хто вони, справжні герої.

Тому хочу традиційно подякувати тим, без кого ані цей роман, ані інші твори «повстанського» циклу не відбулися б так, як це потрібно і правильно:

— Іванові Патриляку, доктору історичних наук, професору й давньому знайомому, який благословив спершу Данила Червоного, а потім — Максима Коломійця, витрачаючи час та проявляючи терпіння;

— Олександру Пагірі, історику, який повірив і пристав на пропозицію стати одним із перших читачів «Білої ночі» та допомогти узгодити авторську фантазію і закони пригодницького жанру з історичною правдою;

— Софії Філоненко, доктору філологічних наук, професору, досліднику жанрової літератури й незмінному читачеві сирих рукописів, — без неї текст ряснів би прикрими помилками, а жіночі персонажі не були б подані так об’ємно й природно;

— Василеві Рябчуку, головному редактору «Еспресо-ТБ», лучанину та знавцю географії рідного міста, — його поради допомогли героям і читачам краще орієнтуватися в Луцьку;

— Андрієві Криштальському, колезі, волиняку, автору пригодницьких романів на подібну тематику, — його підказки дозволили автору виглядати краще в очах фахових істориків;

— Миколі Березі, актору, — за образ Данила Червоного.

Також традиційно подаю перелік літератури, яка давала інформацію для роздумів і підказки для сюжетних ходів та стратегії оповіді:

— Іван Патриляк. Перемога або смерть. Український визвольний рух у 1939–1960 рр. — Львів: «Часопис», 2012;

— Володимир В’ятрович. За лаштунками «Волині-43» — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016;

— Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства. Збірник наукових праць / Під редакцією Гелінади Грінченко, Катерини Кобченко та Оксани Кісь. — Київ, 2015;

— Український визвольний рух. Науковий збірник № 4. — Львів: МС, 2005;

— Український визвольний рух. Науковий збірник № 12. — Львів: МС, 2008;

— Український визвольний рух. Науковий збірник № 14. — Львів: МС, 2010;

— Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. — Київ: «Наукова думка», 2005;

— Літопис УПА. Том 8. — Львів, Благодійний Громадський Фонд «Літопис УПА» ім. Володимира Макара, 2006;

— Літопис УПА. Том 11. — Львів, Благодійний Громадський Фонд «Літопис УПА» ім. Володимира Макара, 2007.

До нових зустрічей з іншими героями!

Київ,

16 червня 2017 року

1

Умовна демаркаційна лінія, запропонована міністром закордонних справ Великої Британії Джорджем Керзоном під час польсько-радянської війни 1920–1921 років як можливий кордон між більшовицькою Росією і щойно відновленою Другою Річчю Посполитою. Остаточно затверджена в статусі кордону між СРСР та Польщею в серпні 1945 року. (Тут і далі прим. авт.)

2

Лютий — березень 1944 року.

3

Докладніше про це — у першій частині трилогії, романі «Чорний ліс».

4

23 червня 1941 року органи НКВС розстріляли більшу частину в’язнів луцької тюрми, облаштованої на території колишнього Окольного замку. Розстрілювати наказали навіть тих, стосовно кого лише розпочали слідчі дії. Страчували переважно «політичних», засуджених за незначні кримінальні злочини напередодні відпустили. Загальна кількість жертв — 2000 осіб.

5

Ідеться про постанови ЦК ВКП(б) і ЦК ВКП(б)У, ухвалені на початку 1945 року, у яких ішлося про активізацію антиповстанської боротьби на всій території Західної України. На її виконання з 10 по 31 січня радянські військові підрозділи почали операцію, відому як перша «Велика блокада».

6

Ягеллонська — центральна вулиця Луцька, від 1939 року перейменована на вулицю імені Сталіна. Стара назва поверталася під час німецької окупації, з приходом радянської влади повернули й «актуальну» назву. На момент дії роману неофіційно називалася Ягеллонською. Тепер — імені Лесі Українки. Гнідава — на момент оповіді село