Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 30.

Напередодні ввечері, коли вони тільки-но повернулися до садиби, Олеся до опівночі поралася по дому. Дім зустрів її холодом, ніби образився на свою хазяйку, яка загуляла.

Максим, щойно переступивши поріг, одразу розтопив камін, не давши Олесі навіть спробувати зробити це самій.

— Горобчику, йди сюди, — сказав він, притягуючи її до себе, поки в каміні розпалювався вогонь. — Дозволь мені піклуватися про тебе хоч іноді.

Олеся не сперечалася. Просто притулилася до нього, слухаючи, як потріскують поліна. А потім до опівночі займалася прибиранням, стираючи осілий пил і провітрюючи гостьові кімнати.

Дім наповнювався затишком, теплом і передчуттям свята. З ранку тридцять першого грудня на кухні розносилися апетитні аромати: у духовці пеклася буженина з чорносливом, а на деку рум'янився великий пиріг "курник". Олеся зосереджено різала зелень, прикрашаючи салати, поки в повітрі вирував аромат свіжого тіста і прянощів.

Кожен гість мав привезти із собою що-небудь на святковий стіл — це було обумовлено заздалегідь. Аліса пообіцяла їхні улюблені студентські ласощі «Ананаси з куркою», Тіна — грецький салат, Олексій із дружиною привезли традиційну страву «Оселедець під шубою» і щось іще ситне, адже в їхній великій сім'ї подібні застілля були звичними. Ну і, звісно, вино — кожен привозив те, що любив, щоб уже точно догодити всім.

Максим із самого ранку був зайнятий — очищав двір від снігу, наносив дров до каміна, встановлював розкладний стіл у просторій їдальні, куди мали поміститися всі гості. Він мав такий природний, такий упевнений вигляд, ніби завжди був частиною цього будинку. Олеся мимоволі затримала на ньому погляд, а серце зрадницьки стиснулося.

«Ти занадто швидко стаєш тим, без кого я не уявляю свого життя.»

Але вона відволіклася, згадавши, що в запасі в неї було ще одне важливе завдання. Потайки від Максима вона домовилася з Тіною, щоб та привезла костюм Снігуроньки, а роль Діда Мороза мав виконати її бойфренд, Павло. Це мало стати сюрпризом, особливо для молодшого покоління.

Маленькі подарунки чекали на кожного гостя. Олеся постаралася зробити їх особистими, з душею. Олексію вона приготувала, на її думку, дуже корисний подарунок — інструменти її діда. Нехай візьме ті, що знадобляться в господарстві.

Наталці (адже вона вчителька!) Олеся вибрала гарний шкіряний планер, щоб та могла записувати свої ідеї та плани, а ще — підібрала з бабусиної бібліотеки кілька колекційних видань віршів відомих поетів.

З Тіною та Алісою було простіше — художникам завжди потрібні матеріали. У Олесі в майстерні стояв ящик із різним професійним приладдям: альбоми для замальовок, олівці різного ступеня жорсткості, великі банки білил. Вибираючи подарунки подругам, Олеся раптом згадала про своє невдале придбання — поповнити запас олійних фарб так і не вдалося. Але ж після свят на неї чекала зустріч з Остапом Верником, і попереду була робота над замовленням. Але зараз вона вирішила не зациклюватися на цьому. Це питання вона вирішить після Нового року — коли шум вщухне, гості роз'їдуться, і можна буде з головою зануритися у творчість.

Павлу, бойфренду Тіни, захопленому моделюванням, вона вибрала модель каравели «Санта-Марія» — тієї самої, на якій Колумб вирушив у свою подорож.

Ну, а для Максима... у неї був особливий подарунок!

«Снігуронька з блакитними очима.»

Вона сама здригнулася від власних думок. Максиму не потрібен був подарунок, куплений у магазині. Він хотів її, саме в цьому образі, і тепер Олеся не могла дочекатися вечора, коли сюрприз буде розкрито.

***

Перші гості приїхали вже о дев'ятій ранку. Це були Олексій з Наташею і дітьми, які, тільки-но вибравшись із машини, одразу ж побігли подвір'ям, залишаючи сліди у свіжому снігу і падаючи в кучугури вздовж розчищеної Максимом доріжки.

О десятій годині підтягнулися Тіна з Павлом, і разом з ними Аліса. У будинку одразу ж здійнявся шум — сміх, розмови, запахи смачної їжі. І головне атмосфера свята!

— Що будемо робити з малюками? — запитала Наталя, коли близнюки вже почали носитися навколо сервірованого кришталем і порцеляновим посудом столу із запасів Олесиної бабусі.

— У мене є ідея, — господиня будинку хитро посміхнулася. — Ми прикрасимо ялинку на вулиці!

На подвір'ї росла велика пухнаста ялина. Нижні гілки якраз знаходилися на висоті, зручній для дітей. Олеся винесла коробку з безпечними іграшками — дерев'яними зірками, гірляндами й легкими пластиковими кулями.

— Хто допоможе прикрасити ялинку? — покликала вона.

— Я! — хором закричали хлопчаки.

Навіть Маруся з ентузіазмом долучилася. Під наглядом дорослих малюки захопилися, прикрашаючи нижні гілки. Незабаром ялинка заграла святковими вогниками.

Максим стояв осторонь разом з Олексієм і Павлом, спостерігаючи, як Олеся з дітьми захоплено наряджає ялинку. Дивився і милувався своїм непосидючим Горобчиком. Її очі сяяли від задоволення, вона щось розповідала хлопчакам, сміючись разом із ними, а руки вправно підвішували іграшки та стрічки. У цей момент вона виглядала особливо живою, енергійною, сповненою якогось внутрішнього світла, яке притягувало і зігрівало.

— Ось це, справжня Олеся, — задумливо протягнув Павло, схрестивши руки на грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍