Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

class="sub">8-с6 Дослідники, які вивчають збережені фрагменти філософів-досократиків, не засвідчують у Парменіда жодних згадок про ці міфічні події. Утім, завдяки Гесіодові знаємо численні приклади жорстокої боротьби між богами [Hes., Theog. 176–179; 709–711]. Ця боротьба набувала особливого розмаху і сили, коли йшлося про боротьбу поколінь: Теогонія оповідає, як Кронос оскопив свого батька Урана, а потім самого Кроноса ув'язнив Зевс, його син.

72

195d3-4 Перефразована цитата з Гомера [Hom., Il. XIX, 92–93][68].

73

196а6-b4 Ерос і квіти — традиційний мотив грецької лірики.

74

196b5-197b3 Хоч промова Агатона наскрізь поетична, їй не можна відмовити і в стрункості викладу. Агатон від самого початку обіцяє бути методичним, тобто послідовним (грец. μέθοδος дослівно означає визначеним шляхом) і, треба визнати, дотримує слова. Спочатку він наділяє Ероса чотирма атрибутами, які засвідчують незрівнянну красу бога: Ерос Агатона молодий [195а10-11], ніжний [195с6-196а1], плинний [196а2-5] і відзначається свіжістю барв — характерна ознака квітів, які ще не відквітли [196a6-b4]; серед чеснот Ероса Агатон називає справедливість [196b7-с3], розважливість [196с4-10], відвагу [196c10-d4] і мудрість [196d5-197b3].

75

196с3 «Закон всьому владика», — сказав ще Піндар [Pind., Maehler fr. 169]. «Закони — владики держави», — проголосив учень Горгія Алкідам [Alcidamas, Muir fr. 16; Arist., Rhet. 1406а].

76

196c4-6 Серйозніший аргумент про розважливість як чесноту, що погамовує пристрасті та бажання, Платон викладає в діалозі Протагор [Prot. 353с-357е].

77

196c10-d5Оскільки сам бог війни Арес підвладний силі любові, Ерос за відвагою не має собі рівних. Важко знайти логіку в такій «логіці»[69]. Деякі дослідники вважають цей уривок перефразованою цитатою із втраченої трагедії Софокла Тіест: «Супроти Необхідності не виступить навіть Арес» [Soph., Radt fr. 236]. Шукаючи доказу на підтвердження відваги Ероса, Агатон робить звичайну заміну: «з необхідності» місце Необхідності займає Ерос.

78

196е1-197b3 Бажаючи вслід за Еріксімахом і собі прославити своє ремесло [186b4-е4], Агатон називає Ероса поетом і говорить про зв'язок, який існує між мистецтвом поезії та Еросом. Він використовує широкий смисловий простір цього слова (ποίησις, поезія, означає не лише один вид мистецтва, а й всяке творення), щоб представити Ероса як основну творчу силу, завдяки якій здійснюється всякий перехід від небуття до буття. Поезія — це лише одна царина творення, де править Ерос: адже всяке творення відбувається з любові. Пор.: [205b6-с11].

79

197b2-3 Агатон пропонує circulus vitiosus: якщо Зевс навчився мистецтва правити людьми і богами в Ероса, то або Ерос навчив Зевса управляти собою, або він не є бог. Перше звучить абсурдно, друге — суперечить самій концепції Агатона, яка побудована на тому, що Ерос таки є богом.

80

197b6-7 Історія Олімпу ділиться на час до народження Ероса і час після його народження. З народженням Ероса закінчилося суворе панування божественної Необхідності. Стара невмолима богиня поступилася юному і вродливому богові: прийшла пора любові й краси[70].

81

197b8-9 Агатон робить важливий поступ в осягненні суті Ероса: від прекрасного Ероса, якого наділив багатьма епітетами [195а7-196b4], він приходить до Ероса як дії[71]. Агатон, однак, лише несміливо торкається цього питання. Сократ на цій основі розгорне блискучу діалектику пошуку аргументів на підтвердження цієї тези [199c4-201d1].

82

197с6-7 Правдоподібно, Агатон впроваджує ще одну цитату: її джерело невідоме.

83

197с6-е5 Цей ритмічний пасаж, що його сам Агатон, мабуть, вважав «родзинкою» свого виступу, зіткано з усіх можливих елементів високого стилю. Дослідники одностайні в тому, що Платон задумав ці рядки як пародію на стиль славного своїми риторичними викрутасами Горгія[72].

84

197е6 Агатон розпочав і закінчує свою промову, звертаючись до Федра. Можливо, віддає йому належне як винуватцеві задуму, а може, відповідає на його закид поетам, що не присвятили Еросові жодного рядка [177b1]. У всякому разі відтепер цей закид уже не актуальний. Агатон ликує. Його муза вже вкотре його не зрадила.

85

198с3 Горгій з Леонтини Сицилійської (485–380 до Р. X.) — відомий софіст, найбільше прославився в царині риторики. Створив цілу науку про те, як складати художню прозу. Для посилення її психологічного впливу ввів до прози багату систему поетичних засобів. Серед них — аналогічне фразування (ізоколони), увиразнення слів методом протилежних позицій (антитези), античні рими, які полягають в однаковому звучанні прикінцевих фраз (гомойотелевтони), ритмічно оформлені клавзули, алітерації і асонанси, гра слів через використання подібності звучання і т. д. У літературній критиці того часу ці поетичні прийоми отримали назву горгіанських фігур; цей термін уживають у риториці й понині. Промова Агатона — блискуче втілення риторики горгіанського зразка.

86

198c2-6 Сократ відчував майже фізичне несприйняття горгіанської риторики і розумів можливості й небезпеку її психологічного впливу. Він кривить гримасу: Горгона так нагадує йому Горгія![73] Від самого вигляду цього чудовиська люди кам'яніли від страху [Hom., Od. XI, 633–635], але водночас Горгона манила, мала в собі щось привабливе. Подібне пережив і Сократ від розкішних горгіанських фігур щойно представленої мови. Його страх недаремний: слово Агатона таки полонило публіку — сидить, мов заворожена. Тільки Сократ бунтує: знімає полуду поетичних чарів.

87

199а5 «Язик давав присягу, розум — осторонь». Майже в усіх коментарях вказують, що це перефразована цитата з Евріпіда [Eur., Нірр. 612], але можна припустити, що в греків була приказка на той випадок, коли жалкували за сказаним, достеменно, як у нас: «Що в мудрого на умі, те в дурного на язиці».

88

199d2-6 Сократ запитує про об'єкт, а не про суб'єкт любові і сам уточнює запитання: родовий відмінок у грецькій мові передбачає, як і в українській, два прочитання[74].

89

201а2-b12 Важко