Уолтер М. Міллер-мол. - Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол.

Мені здалося, слово хотів взяти редактор «Тексарканської зорі провидіння».

Редактор: Дякую. Ваша честь, я хотів би спитати, так що ж сталося в Іту-Ван?

Міністр оборони: Наших громадян у тому регіоні немає. Спостерігачів — також, відтоді, як ми розірвали дипломатичні відносини під час минулої глобальної кризи. Я можу покладатися винятково на непрямі свідчення та дещо суперечливі повідомлення з нейтральних країн.

Редактор: Це зрозуміло.

Міністр оборони: Гаразд. Наскільки можна виснувати: під землею здетонував приблизно мегатонний ядерний заряд, наслідки якого вийшли з-під контролю. Вочевидь, це були якісь випробування. Байдуже, збройні чи цивільні (спроба розвернути русло підземної ріки, як стверджують «нейтральні» азійські лімітрофи), вони все одно порушують закони. А тому суміжні країни готують протест у Світовому суді.

Редактор: Є ризик війни?

Міністр оборони: Ми її не передбачаємо. Але, як вам відомо, в разі потреби деякі підрозділи наших збройних сил підлягають призову на службу Світового суду для виконання його ухвал. Поки що це не на часі, але я не можу говорити від імені Суду.

Перший репортер: Але ж Азійська коаліція погрожувала негайно відповісти масованим ударом по наших космічних установках, якщо Суд не вживе проти нас заходів. Ану ж його ухвала затягнеться!

Міністр оборони: Поки що не звучало жодних ультиматумів. Наскільки я розумію, погрози лунають для вух внутрішнього споживача в Азії. Їм потрібно якось прикривати власні провали в Іту-Ван.

Репортерка: Як там сьогодні поживає ваша віра в материнські почуття, лорд Раґель?

Міністр оборони: Сподіваюся, матері довіряють мені настільки ж, наскільки я довіряю матерям.

Репортерка: Я певна, ви, як мінімум, на це заслуговуєте.

Прес-конференцію передавав кожен супутник-ретранслятор за 35 тисяч кілометрів від Землі, заливши більшу частину Західної півкулі мерехтливим УКХ-сигналом, який ніс інформацію тисячам людей, що завмерли біля електролюмінісцентних настінних екранів. Одним із тисяч був абат дом Церкі, який зараз вимкнув свій передавач та ходив, чекаючи на Джошуа, і намагався не думати. Але «не думати» не виходило.

Невже ми безпорадні? Невже приречені повторювати це знову й знову? Безальтернативно гратися у фенікса в цій нескінченній послідовності злетів і падінь! Ассирія, Вавилон, Єгипет, Греція, Карфаґен, Рим, імперії Карла Великого та Османа: стерті на порох та засіяні сіллю. Іспанія, Франція, Британія, Америка — спалені, забуті на століття. І знову, і знову, і знову.

Господи, невже ми приречені, прикуті до маятника власного божевільного годинника, не спроможні зупинити його махи?

Цього разу забуття буде довічним, додумалося йому.

Відчай негайно минув, коли брат Пат приніс йому другу телеграму. Абат розірвав конверт, зиркнув на неї і хіхікнув.

— Брате, а брат Джошуа ще не прийшов?

— Чекає за дверима, превелебний отче.

— Запроси його.

— Вітаю, брате. Замкни двері і ввімкни глушилку. Тепер читай.

Джошуа поглянув на телеграму.

— Відповідь із Нового Риму?

— Прийшла сьогодні вранці. Але спершу ввімкни глушилку. Нам треба дещо обговорити.

Джошуа зачинив двері і клацнув рубильником на стіні. Приховані динаміки слабко запищали, висловлюючи протест. А коли пищання припинилося, акустичні властивості кімнати раптом немовбито змінилися.

Дом Церкі помахав йому, вказуючи на крісло, де той мовчки прочитав телеграму.

— «…у зв’язку із „Quo peregrinatur grex“ жодних дій не чинити», — прочитав він уголос.

— Із цією штукою тобі доведеться майже кричати, — абат показав на глушилки. — Що?

— Це я просто читав. То план скасовано?

— Не розслабляйся. Те прийшло вранці. А ось це — по обіді.

Абат кинув йому другу телеграму:

ПОПЕРЕДНЄ ПОВІДОМЛЕННЯ ВІД СЬОГОДНІШНЬОГО ЧИСЛА ДО УВАГИ НЕ БРАТИ. НЕГАЙНО ЗАПУСКАЙТЕ «QUO PEREGRINATUR» У ДІЮ НА ПРОХАННЯ СВЯТОГО ОТЦЯ. ПІДГОТУЙТЕ КАДРИ. ВОНИ ВІДБУВАЮТЬ ЗА ТРИ ДНІ. ПЕРЕД ВІДПРАВЛЕННЯМ ЗАЧЕКАЙТЕ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТЕЛЕГРАМОЮ. ПОВІДОМТЕ ПРО БУДЬ-ЯКІ НЕЗАПОВНЕНІ ВАКАНСІЇ. РОЗПОЧИНАЙТЕ РЕАЛІЗАЦІЮ ПЛАНУ. ЕРІК КАРДИНАЛ ГОФФСТРАФФ. VICAR APOST. EXTRATERR. PROVINCIAE[205].

Монах сполотнів. Він поклав телеграму на стіл, відкинувся на спинку крісла і міцно стулив губи.

— Тобі відомо, що таке «Quo peregrinatur»?

— Я знаю, що це, домне, але не в деталях.

— Що ж, розпочиналося це як намір відправити кількох священиків із колоністами на Альфу Центавра. Одначе план прогорів, бо для висвячення духівництва потрібні єпископи, а після першого покоління колоністам будуть потрібні нові священики і так далі. Питання звелося до дискусії про тривалість існування колоній і як у такому разі забезпечити апостольську спадковість на колонізованих планетах без звертання до Землі. Ти розумієш, що це значить?

— Мабуть, відправка щонайменше трьох єпископів.

— Так, а тому план видався трошки нерозумним. Адже команди колоністів невеликі. Та під час минулої глобальної кризи «Quo peregrinatur» перекваліфікували на план дій у надзвичайній ситуації, коли Церква матиме змогу продовжити своє існування на колоніальних планетах у разі найгіршого розвитку подій на Землі. У нас є корабель.

— Космічний корабель?

— Зореліт. І в нас є екіпаж, який може ним керувати.

— Де?

— Екіпаж прямо тут.

— Тут, в абатстві? Але ж хто?.. — Раптом Джошуа замовк. Він аж посірішав. — Але ж, домне, у космосі я бував тільки на орбіті, не на зорельотах! Ще до того, як померла Ненсі і я пішов до цистер…

— Я все про це знаю. Є й інші люди, котрі літали на зорельотах. Ти їх знаєш. Ходять навіть анекдоти про те, що в бувалих астронавтів особливе покликання в наш орден. Звісно ж, це не випадковість. Ну, і маєш пам’ятати, що коли ще був постулатом, як багато ми випитували про твій космічний досвід.

Джошуа кивнув.

— А ще — як ми тебе питали, чи охоче повернешся в космос, якщо тебе про це попросить орден.

— Так.

— Значить, для тебе це не могло бути цілковитою несподіванкою, що ти підпадав під дію «Quo peregrinatur» у разі його реалізації?

— Я… мабуть, просто боявся, що так станеться, владико.

— Боявся?

— Радше підозрював. Ну, і трохи боявся, бо решту життя я сподівався провести в ордені.

— В ролі священика?

— Ну… і це теж, мабуть. Я ще не вирішив.

— «Quo peregrinatur» не передбачає, що тебе звільнять від обітниць або виключать з ордену.

— То орден також летить?

Церкі всміхнувся:

— Із ним Меморіал.

— Весь комплект… а, це ви про мікрофільми. І куди?

— Кентаврійська колонія.

— Надовго, домне?

— Якщо ти полетиш, то назад уже не повернешся.

Монах став важко дихати і прикипів поглядом до другої телеграми, але все одно наче не бачив її. Він чухав бороду і здавався замисленим.

— Три запитання, — правив далі абат. — Можеш поки що не відповідати, але починай над ними думати і думати дуже сильно. Перше: ти хочеш летіти? Друге: чи є в тебе покликання бути священиком? Третє: чи хотів би ти очолити