Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Гайя швидко прийняла душ і вдяглася в легку сукню та зручні капці, які принесла їй Ула. 

Тешеб ще не повернувся, і Гайя не захотіла його чекати, сидячи в кімнаті.   

До того ж, їй хотілося краще вивчити розташування цього величезного будинку з нескінченними коридорами, анфіладами кімнат і   зовсім порожніми  незрозумілими приміщеннями.

Вона без зусиль знайшла гостьове крило.

Слуги снували будинком, як легкі, швидкі тіні.  

Гайя не звертала увагу на них, Тешеб ще раніше  попередив її, що слуги будуть мовчазними, доки до них не звернутися з якимось питанням або проханням.

Гостьове крило виглядало пустим і якимось непривітним.

Гайя здивовано знизала плечима і хотіла вже йти назад, але тут щось привернуло її увагу і вона почала прислухатися.  

Голос Тешеба впізнала зразу. Потім пролунав другий голос – жіночий.  Його тембр був дуже м'яким і мелодійним, але слів не можна було розібрати. 

Гайя трохи насупилася і пішла  на ті голоси.

Прочинені двері в середині коридору так і спокушали зазирнути в кімнату. 

І Гайя зазирнула, обережно, без жодного шуму прослизнувши всередину.

Тешеб стояв до неї спиною, а гостя – обличчям, напівоберта.

Вона була дуже вродливою, стрункою і граційною. Та ще й майже голою, у халатику, який не приховував, а лише підкреслював її спокусливі форми. 

І стояли вони в недозволеній, як подумалося Гайї, близькості одне до одного.

– То ти не радий моєму сюрпризу? –  запитувала гостя.

Голос її був настільки грайливий і ласкавий, що почуття ревнощів негайно  почало мучати Гайю.

– Залишайся, якщо бажаєш, але я не зможу приділяти тобі уваги, – вдповів Тешеб.

– Як це жорстоко, коханий!  – дівчина примхливо надула губи, – але я сподіваюся, що ти все ж знайдеш час і на мене. Згадай, якими закоханими ми були колись... Невже тобі не хочеться повторити? 

І вона на мить притулилася до Тешеба всім тілом.

Цього Гайя винести не могла. Та й ось так підглядати – досить принизливо...

Тому вона голосно стукнула дверима, зробивши вигляд, що щойно увійшла.

– Ось ти де!  

–  Гайє, – голос Тешеба залишався спокійним і навіть холодним, – Познайомся, це Луона. Вона прибула на свято... Луона це Гайя – господиня завтрашнього балу.

Луона посміхнулася сліпуче. Гайя  теж. 

Її посмішка вийшла вимученою. Дівчина  вперше опинилась в такому безглуздому становищі й не знала, як поводитися. 

Тешеб обійняв її за плечі. 

– А тепер ми повинні піти.  Потрібно простежити, щоб до завтрашнього свята все було підготовлено як слід.

– Я можу піти з вами? – проворкувала Луона, – Мені дуже подобається брати участь у підготовці усіляких прийомів... Ти не забув?  Не забув той останній бал?

У Гайї долоні спітніли від напруги.

– Ні, не можеш! – відповів Тешеб, – Це турбота господарів, а не гостей. Я пришлю до тебе слуг...

– Так, ще парочка не завадила б. Які тут у вас розваги?

– Скоро тобі все розкажуть і покажуть.

Тешеб легенько підштовхнув Гайю до дверей, і вони покинули кімнату.

– Хто це?  

– Колишня кохана, – просто відповів Тешеб, – ми довго були разом, але ще довше не бачилися...

– А чому ви розлучилися? – мимоволі запитала Гайя.

– Наші стосунки зайшли в глухий кут. Ми більше нічого не могли одне одному дати, – Тешеб нахилився і поцілував дівчину в губи, – тобі нема чого думати про  цю Луону.

– Але вона приїхала з явним наміром! – Гайя невдоволено вильнула вбік.

Звісно, влаштовувати сцени ревнощів – не найкраща ідея, але дівчина й так була на взводі.

– Не знаю, навіщо вона приїхала. Я її не запрошував... Ходімо! Скоро з'явиться Сін.

Гайя важко зітхнула.

– Послухай, у мене немає настрою щось оглядати. Краще повернуся до себе і трохи відпочину. Потім ми могли б покататися верхи...

Їй нестерпно хотілося залишитися самій і трохи подумати. Відчуття порожнечі й марності всіх бажань терзало її душу. 

Вона любила Тешеба, але й гадки не мала, як упоратися з усіма потрясіннями. А тепер ще й ця Луона! Адже і сліпий побачить, що вона за першої ж нагоди стрибне до Тешеба в ліжко.  

А Гайя присягнулася, що ділити коханого вона ні з ким не стане...

–  Добре! – погодився Тешеб.

Він розумів, що відчуває зараз дівчина. Але не став її втішати чи переконувати.  Йому у власних почуттях не завадило б розібратися!