Nilett - Кінець світу: Естелла, Nilett

— Ні. Просто лишати не можна ніяк. Інакше Шон порахує нас зрадниками.

— Але і йти всій делегації ніяк не можна.

— Піде Аарон та Кетніс. Ви двоє допоможете у пошуках Еліаса як у самому Першому, так і за його межами. Фелікс також піде з вами аж до центру. Тимчасово займе місце зниклого та наведе лад. Якщо зараз упустимо керування, то вже не зможемо піднятися назад ні за яку ціну. Зникнення однієї особи не може перекреслити життя сотень інших. Навіть якщо ця людина надважлива для всіх нас.

— Вперше за довгий час повністю з тобою погоджуюся. Не можна все перекреслювати як би не любили. Але не переживай. Ми його знайдемо. І що найважливіше, живим та здоровим. Тому не падай духом та концентруй увагу на Естеллі та Міллер. Вона досягає успіху. Можливо, скоро ми віднайдемо ліки.

— Довіряю це вам.

* * *

Ще того дня, Аарон, Кетніс та Фелікс покинули стіни Естелли, та вирушили до Першого району, де Шон вже чекав на них.

Довгі два тижні вони ледь не днями та ночами шукали всі закутки. Підіймали ледь не кожен камінець, у надії знайти потаємний хід або бодай зачіпку на місцезнаходження старшого Брайта. Але кожна година все більше наштовхувала на колективну думку стосовно того, що Еліас не в області районного уряду, а десь за його межами, і добре якщо не у пустелі де немає нічого окрім смерті.

Всі були виснажені, змучені, розчаровані. Еліаса ніде не було. І це підірвало всіх, навіть по при маски байдужості та надії які кожен надягав на своє лице.

— Його ніде немає. – Крістофер знесилено сидів у кріслі. Тепер, йому щотижня доводилося мотатися від Естелли до Першого. Це забирало багато сил як фізичних, так і моральних.

— Ми не можемо продовжувати шукати. Немає сенсу. Присутність ніде не проявляється. – Вайлет спустошено опустила голову через слова які казала.

— Його немає у районах. І це факт. – Аарон залишався, мабуть, єдиним, хто тримав лице.

— Значить пора починати шукати за стінами!

— Шоне досить. Ніхто не піде у пустелю, ризикувати собою аби зробити неможливе. – Кріс, який першим був готовий ринути на пошуки, вперше зрозумів, що сенсу, мабуть, вже немає.

— Мій брат може бути там! — Молодший Брайт намагався вкотре докричатися до людей яких неохоче почав вважати друзями та опорою.

— То йди та шукай! Годі з нас! Немає сенсу! Він мертвий! Все. — Кетніс у відчаї викрикнула те, чого ніколи не хотіла озвучувати більшість. Правду.

— Брат не мертвий…

— Ми цього не знаємо.

— Ховати живця також не можна!

— Шоне досить! Всі ми днями та ночами віддавали всіх себе аби знайти якусь зачіпку! Але нічого. А Наші території також полишати не можна. Апокаліпсису ніхто не скасовував. Лиши людей без нагляду, повстануть та все рознесуть.

— Я…

— Всі ми розділяємо твій біль втрати. Але змінити нічого не можемо. Мені дуже шкода.

— Не смій… Не треба мене тут жаліти.

— …

— …

— …

Постала німа тиша. Всі перебували у стані очікування. Чекали. Але й самі не знали чого саме.

— Я… Спробую знайти Анджелу. – Раптом випалила Вайлет.

— Знайти?

— Уві сні. Спробую викликати її ще раз.

— Вона ігнорує твої поклики.

— Маю дещо на думці. Спробую ризикнути. Можливо вийде.

— Чому я маю погане передчуття? – Дивно зиркнув на сестру старший.

— Бо вона придумала якусь хрінь…