Nilett - Кінець світу: Естелла, Nilett

— Тож?

— Тож… Цим я хочу сказати, що… для мене вислів «ми» досить примарний. Я знаю, що не зможу тебе відпустити, прийняти факт, що ти можеш опинитися поряд з іншою дівчиною. У мене прив’язаність. Але… ще я розумію, що такого як «ми» у моїй голові не існує. Ми не єдині. Кожен з нас має різний шлях, хоч і намагається переплітати його з іншим.

— Значить, якоюсь мірою я прекрасна партія, бо мовчки вдовольняюся тим що отримую, але сприймати мене як другу половину себе, ти не можеш, бо я геть відрізняюся від тебе. Правильно до мене дійшло?

— Гадаю, що так.

— Чудово. – Аарон раптом захіхікав.

— З чого ти смієшся?

— Просто цікаво… Як колись ти це декому будеш пояснювати.

— Я не мушу нікому нічого розтлумачувати. Ти сам сказав, це стосується виключно нас двох.

— Як скажеш «кохана».

Дівчину перетрясло від цього слова. Аарон знову ліг, але покрутившись декілька секунд, обхопив дівчину обома руками за талію, міцно притуляючись обличчям до її живота. Вайлет не відштовхувала його, навіть почала гладити по голові.

Того ранку, вона вперше з моменту прибуття до Естелли, не покинула хлопця з першими променями сонця, а залишилася поруч. І була вдячна за те, що не переконала саму себе у тому, що варто все ж піти.

* * *

— Як це зник?!

Саме на цю репліку Вайлет встигла відчинити двері офісу свого старшого брата. Він тримав у руці рацію, і розгублено розмахував нею.

— Ви точно все обшукали?

— Так. Його ніде немає. – спантеличений голос Шона лунав по ту сторону рації. Сигнал злегка перебивався, але слова можна було розпізнати.

— Шоне, зосередься. Можливо Елі просто кудись вийшов!

— Я не ідіот! Його запаху ніде немає. Слідів також не залишено. Він просто… Зник. – останнє слово звучало так, неначе молодший вирок виносить.

— Люди не можуть просто зникати посеред ночі!

— Щось з Еліасом? – вирішила поцікавитися Вайлет. Хоча судячи з почутого, запитання було ну дуже ідіотське.

— Зник. Просто зник. – Крістофер неначе шаленів від однієї думки про ймовірність викрадення чи смерті товариша.

— Щось траплялося в переддень його таємничого зникнення?

— Ні. Він так само сидів за столом, складав звіт який мав надіслати вам з ранку. Я носив йому поїсти, хоч він і навідріз відмовився, потім допомагав з обходом. Після, ми розійшлися буквально на години три, та домовилися зустрітися у стіни. Та я його не відчував, тому пішов шукати. Але навіть обійшовши весь Перший, його присутності не відчув.

— Катакомби перевіряв? Можливо він з якоїсь причини туди спустився тільки попередити забув.

— Немає. Я навіть там ходив. Брата НІДЕ немає. Ніби вітром здуло.

— Він, не жалівся на дивні сни, чи голосні болі? Підозрілі спазми?

— Елі навіть якби й мав щось із цього, то мовчав би. Бо знає, що я змушу його відпочивати, а ще донесу вам.

— Ну а ти сам? Все добре?

— На що ти натякаєш?

— Ти бачився з нею?

— Ні. До мене те створіння у дитячій формі не приходить аби влаштувати нічний кошмар.

— Продовжуй шукати. Якщо його і блокують, рано чи пізно ти знайдеш його. Я відправлю когось з наших на допомогу.

— Зрозумів. Кінець зв’язку.

Шон відключився. І тиша по той бік рації всіх кинула у жар.

— Чорти б її забрали! Це точно вона!

— Ми не можемо бути впевнені.

— Вона хотіла тебе. Не вийшло. Тож потрібен той, за ким ти підеш. Ось її тактика.

— Чому тоді Аарона не забрала? Чи тебе? Еліас до мене стоїть найдалі.

— Бо вона хотіла заманити всіх і одразу. Еліас пов’язаний із Шоном та Крісом, при чому дуже сильним ланцюгом. Елі викрали, а це означає, що Кріс ймовірно піде шукати, а Шон дивно, що ще не пішов, та навіть повідомити додумався перш ніж діяти. Чисто по логіці продовжимо ланцюг: Йде старший брат на пошуки дуже близького друга, біжить і його молодша сестра, адже сильніша та може бодай якось захистити. Рушає Вайлет, автоматично піду слідом і я. Що ми отримуємо у кінці? Порожню Естеллу, всіх потрібних в одній купі, ідеальну пастку.

— Хитромудро. Але вона не може бути впевненою, що все піде саме так як вона спланувала.

— Піде. Повір. Кріс вже встиг викликати Кетніс та Фелікса. Скоро прибіжать.

— Крістофер? – Молодша Боу машинально глянула на старшого. Той ледь тримаючись на ногах через нерви, торкався порожньою від рації рукою чоло.

— Я його там лишив. – Він починав винити себе у зникненні.

— Не картай себе. Саме цього та істота і добивається! Якщо будемо піддаватися, то дійсно вляпнемо!

— Яка ймовірність того, що воно вб’є Елі у перші ж години?

— Якщо враховувати різницю у силі, тоді ймовірність стовідсоткова. Але базуючись на наших здогадках, гадаю п’ятдесят на п’ятдесят. Або навіть шістдесят на сорок. І більша частина саме схиляється до його живучості.

— Якщо тій істоті потрібні ми, Елі житиме. Бодай тимчасово. – Намагалася молодша сестра бодай так втішити свого брата.

— Але це не значить, що катуванням його не піддаватимуть. – Встряв зі своїми п’ятьома копійками Вайт, за що й поплатився тієї ж миті.

— Аароне! – Вайлет злісно ступила хлопцеві на нього своїм тяжким взуттям. Чорнявий явно відчув поколювання у пальцях.

— Ні, він правий. Елі заручник лише поки ми не прийдемо.

— Не квапся з висновками. Може він і не у неї. – Вайлет до останнього хотіла у це вірити. І іншим нав’язувала саме таку думку.

— Було б добре. Але маю сумнів.

— Аароне Вайт, ще одне твоє слово, і я клянуся, вирву тобі твого паскудного язика прямо тут і зараз!

— Ще ви почніть сваритися.

— У нас це сімейне.

— Стулися. – І знову на ногу Аарона ступила тяжка нога дівчини. Той лиш айкнув від несподіванки.

— А якщо серйозно, то що робити будемо? Грати за правилами які самі собі надумали та приписали тій істоті? Чи проігноруємо, та будемо сподіватися на те, що Шон знайде брата самотужки?