Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса 📚 - Українською

Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Печера ідей" автора Хосе Карлос Сомоса. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 92
Перейти на сторінку:
була відкрита по боках. Одначе криваво забарвлене світло не дало змоги з певністю відповісти на запитання: що ж то звисало там? Велике черево? Чи обвислі груди? Розгадник теж тримав у руці кратер.

— Коли прийде час, удай, ніби п’єш, — пояснив він. — Але навіть не думай цього робити насправді.

Ураз музика змовкла, і гурт глядачів став ділитися надвоє, розміщуючись уздовж бічних стін і звільняючи центральний прохід. Почулися кашель, хрипкий сміх і тихі уривки слів. На сцені лишився тільки червонястий силует рапсода, музики вже пішли. Водночас, немов оживлений чорною магією труп, у повітря здійнялися смердючі випари, і Діагорові довелося втамувати раптове бажання втекти з цього підземелля назовні, щоб ковтнути свіжого повітря: він неясно здогадувався, що сморід ішов з чаші, а саме — від тої безформної грудки, що лежала в ній. Коли люди, що оточували її, розступилися, смердота, вочевидь, стала поширюватися безперешкодно.

Тим часом з-за завіси до печери вдерлася зграя химерних постатей.

Найперше в очі впадала їхня цілковита голизна. Округлості силуетів наштовхували на думку про те, що тіла — жіночі. Постаті рачкували, на їхніх головах були чудернацькі маски. Груди вільно танцювали, у когось більше, у когось менше. Тіла одних легко вписувалися у канон ефебової краси, інших — не дуже. Одні повзли спритно, жваві й гнучкі, інші були тілисті й незграбні. Найпримітнішими частинами тіл були спини та сідниці різної вроди, віку і свіжості. Але всі були голі, всі лізли на чотирьох і несамовито рохкали, наче льохи під час тічки. Глядачі підохочували їх міцними вигуками. «Звідки вони взялися?» — здивувався Діагор, а тоді згадав про тунель, що вів із невеличкого передпокою ліворуч.

Постаті рухалися клином: одна на чолі, двоє за нею, а далі вже тільки по четверо: більше тіл уряд не вміщалося у проході. Таким чином початок цього дивоглядного людського стада скидався на вістря живого списа. Діставшись триноги, потік голих тіл затримався і став її оточувати.

Ті, що повзли першими, видерлися на сцену і з паморочливою прудкістю кинулися на рапсода. До печери вповзало дедалі більше постатей, тож останнім довелося спинитися. Чекаючи, вони підтискали тих, що були спереду, впираючись масками їм в озаддя і стегна. Діставшись мети, вони безладно кидалися на поміст, задихаючись від шаленства, громадячи м’яку кучугуру ворушких тіл, мішанину дозрілої плоті.

Остовпілий Діагор, на межі між здивуванням і огидою, знову відчув, що Геракл штовхнув його лікоть:

— Удай, ніби п’єш!

Філософ озирнувся довкола: глядачі закидали голови назад, а на їхніх туніках з’являлися темні плями від рідини. Він відтулив маску та підніс кратер до рота. Запах не нагадував йому нічого знайомого — якась густа суміш чорнила і спецій.

Прохід помалу звільнявся, але сцена тріщала під натиском. Гора голих тіл, гучна й рухлива, не давала змоги бачити, що там діється.

Аж тут зі сцени щось полетіло й упало біля чаші. То була рапсодова права рука, легко впізнавана завдяки клаптеві чорної тканини від туніки, що пристав до плеча. Цю подію глядачі привітали радісними вигуками. Те саме сталося і з лівою рукою, що впала на долівку зі стуком, мовби суха гілка, і відлетіла просто до ніг Діагорові; її розтулена долоня скидалася на квітку з п’ятьма білими пелюстками. Філософ скрикнув, але, на щастя, ніхто цього не почув. Це розчленування неначе стало умовним знаком, і глядачі кинулися до чаші з веселим захватом дівчат, що пустують на осонні.*

__________

* «Дівчата» й «білі пелюстки» повертають мене до думок про мою дівчину з лілією: я немовби бачу, як вона біжить під гарячим сонцем Греції із лілією в руці, радісна, упевнена… І все це в такому жахливому абзаці! О клята ейдетична книжко!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Це лялька, — сказав Геракл паралізованому від жаху товаришеві.

Одна нога вдарила котрогось із глядачів, а тоді впала на підлогу; друга — кинута надто сильно — відскочила від протилежної стінки. Жінки тепер билися за право відірвати голову скаліченому манекенові: хто тягнув в один бік, хто — в інший, хто хапався руками, а хто — зубами. Переможниця стала на середину сцени і з виттям високо здійняла свій трофей, безсоромно розставивши ноги, демонструючи непритаманні афінським дівчатам атлетичні стегна і випинаючи розкішні перса. Світло смолоскипів затаврувало червоним її ребра. Жінка почала тупати босою ногою по дерев’яному помосту, викликаючи пилових примар. Її товаришки, задихані, але вже спокійніші, дивилися на неї з повагою.

Над глядачами запанував Хаос. Годі було збагнути, що відбувається. Усі з’юрмилися довкола чаші. Ошелешений, приголомшений безладом Діагор теж підійшов. Перед ним старий чоловік трусив густим сивим волоссям, немовби поринувши в екстаз якогось внутрішнього танцю. Старигань тримав щось у зубах: здавалося, наче його вдарили по обличчю і роз’юшили губи, але клапті м’яса, що звисали з кутиків рота, були не його.

— Мені треба вийти, — простогнав Діагор.

Жінки несамовито затягли в один голос:

— Ая, ая, Бромій, евое, евое!..

— Заради богів дружби, Геракле, що то було? Це ж не Афіни, правда ж!

Важко відсапуючи, вони сиділи на землі в мирній прохолоді безлюдної вулиці, спершись спинами до стіни будинку. Діагорів шлунок почувався вже краще після того, як власник немилосердно його прочистив. Геракл, насупившись, відказав:

— Боюся, Діагоре, це більше Афіни, ніж твоя Академія. Це діонісійський обряд. Щомісяця десятки їх справляють у Місті та околицях. Вони різняться дрібними деталями, але загалом усі подібні. Я, звісна річ, знав про існування таких ритуалів, але досі не бачив на власні очі жодного. І захотів побачити.

— Навіщо?

Розгадник почухав посріблену сивиною борідку.

— Згідно з легендою, Діонісове тіло роздерли титани — подібно як фракійки — Орфеєве, — але Зевс узяв його серце та повернув сина до життя. Вирвати серце і з’їсти його — чи не найголовніша частина діонісійського ритуалу…

— Чаша… — пробурмотів Діагор.

Геракл кивнув.

— У ній вочевидь були гнилі шматки сердець, вирваних у тварин…

— А ті жінки…

— Жінки й чоловіки, раби й

1 ... 68 69 70 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса"