Робін Хобб - Учень убивці

щоб я не втручався, доки він навчатиме тебе: ані порадами, ані завданнями. Він навіть заборонив мені їсти з тобою. Він був дуже… прямолінійний. — Барріч замовк, а я задумався, яке ж слово він упустив. Барріч відвернувся. — Колись я сподівався, що тобі це запропонують. Але коли цього не сталося, то подумав: «Ну, можливо, це й на краще». Гален може бути суворим вчителем, до того ж занадто. Так кажуть. Він постійно ганяє своїх учнів, але стверджує, що не вимагає від них більше, аніж від себе. Хлопче, вір не вір, але про мене теж так говорили.

Я злегка всміхнувся. Барріч помітив це і спохмурнів:

— Слухай, що я тобі кажу. Гален не приховує своєї неприязні до тебе. Звісно, він тебе взагалі не знає, тому це не твоя провина. Це все через… твоє походження і те, до чого ти призвів. Ель свідок, що ти ні в чому не винен. Але якщо Гален визнає це, то йому доведеться й визнати, що це провина Чівелрі. А він ніколи не визнає, що у Чівелрі були якісь недоліки… Звісно, можна любити когось, розуміючи, що ця людина не бездоганна.

Барріч швидко обійшов кімнату, а потім знову сів біля каміна.

— Просто скажи мені те, що збирався, — запропонував я.

— Я намагаюся, — відрізав він. — Це непросто. Я навіть не впевнений, що повинен з тобою говорити. Це втручання чи порада? Але твої заняття ще не почалися, тому я скажу. Будь дуже старанним і не сперечайся з Галеном. Стався до нього з повагою і будь ввічливим. Слухайся його в усьому і намагайся хапати все на льоту.

Барріч знову замовк.

— Я й не збирався діяти інакше, — різкувато сказав я, бо розумів, що Барріч хоче сказати зовсім інше.

— Я знаю, Фітце!

Раптом Барріч зітхнув і всівся за стіл навпроти мене. Він поклав пальці на скроні, наче в нього боліла голова. Я ще не бачив його в такому збудженому стані.

— Колись давно ми з тобою говорили про іншу… магію: про Віт, коли людина спілкується з тваринами і сама фактично стає твариною.

Барріч знову замовк і обвів поглядом кімнату, наче боявся, що хтось підслуховує. Він нахилився ближче і швидко промовив тихим голосом:

— Позбудься цього. Я намагався тобі втовкмачити, що це неправильно й осоромить тебе. Але я відчував, що ти зі мною не згоден. Знаю, що ти постійно дотримувався цієї заборони. Але кілька разів я відчував і підозрював, що ти грався з речами, які не личать порядним людям. Фітце, кажу, як є: краще б… краще б тебе «перекували». Не лякайся, я кажу те, що думаю. Що ж до Галена… Фітце, не говори Галену про Віт, навіть не думай про нього при ньому. Я мало знаю про Скілл і як це працює. Але іноді… ех, коли твій батько читав мої думки за допомогою Скіллу, він раніше за мене дізнавався про мої почуття і бачив такі речі, в яких я не зізнавався навіть собі.

Смагляве обличчя Барріча раптом взялося краскою. Мені здалося навіть, що в його темних очах забриніли сльози. Він одвернувся до каміна. Я відчув, що Барріч от-от скаже те, що треба, хоч він і не хотів цього. Я бачив, що Барріч дуже боїться, хоч і не показує цього, і цей страх змусив би тремтіти кожного, хто був не такий суворий до себе, як він.

— …боюся за тебе, хлопче, — промовив Барріч. Його голос був таким низьким і грубим, що я ледь розібрав слова.

— Чому?

Чейд вчив мене, що чим простіше питання, тим легше дістати відповідь.

— Не знаю, чи він зможе в тобі це роздивитись і що зробить, якщо зможе. Я чув… хоча ні, це правда. Колись на заході серед пагорбів жила одна дівчина. У неї був дар розмовляти з птахами, і подейкували, що вона могла покликати дикого сокола, який літав у небі. Дехто захоплювався її даром. До неї приносили хворих птахів і кликали, коли кури не могли нестися. Та дівчина ніколи нікому не робила зла. Але Гален виступив проти неї, сказавши, що це блюзнірство, а її діти сіятимуть горе в усьому світі. Одного ранку її знайшли забитою до смерті.

— Це зробив Гален?

Барріч знизав плечима, що траплялося дуже рідко.

— В ту ніч його коня не було в стайні. Це все, що я знаю. Його руки були в порізах, а обличчя і шия подряпані. Сліди від довгих кігтів, наче на нього напав сокіл.

— І ти промовчав? — недовірливо запитав я.

Барріч гірко засміявся.

— Я не встиг. Двоюрідний брат тієї дівчини звинуватив Галена в її смерті. Він якраз працював у стайні. Гален не став цього заперечувати. Вони пішли до Каміння Правди і билися в ім’я справедливості Еля, яка завжди панує там. Якщо суперечка вирішується там, то вже ніхто не може оскаржити, бо вважається, що цей суд вищий, аніж королівський. Той хлопець загинув. Всі вирішили, що це справедливість Еля і що Гален не винний. Хтось так йому і сказав, а він відповів, що справедливість Еля в тому, що дівчина померла до того, як змогла народити дітей, як і її порочний брат.

Барріч замовк. Мені стало погано від його розповіді, й по спині пробігли мурашки. Питання, яке було вирішено біля Каміння Правди, вдруге не підіймається. Це був не просто закон, а воля богів.

— Виходить, мене навчатиме вбивця і він намагатиметься позбутися мене, якщо запідозрить у володінні Вітом?

— Так, — продовжив Барріч, наче відповідаючи на моє питання. — Фітце, синку, будь обережним і поводься мудро.

На мить мені здалося, що він за мене переймається. Але потім він додав:

— Не осором мене і свого батька, хлопче, щоб Гален не розповідав, ніби я виростив напівлюдину. Покажи йому, що в тобі тече кров Чівелрі.

— Спробую, — пробурмотів я. Того вечора я лягав спати весь розбитий і наляканий.

Королівський сад був далеко від Жіночого саду, кухонного, та й узагалі будь-якого двору в Оленячому замку. Він був нагорі круглої башти. Стіни замку високі з боку моря, але з південного та західного боку низькі, й біля них стояла крамниця. Вони тримали тепло сонця і захищали нас від солоних вітрів з моря. Там було так тихо, що, здавалося, мені позакладало вуха. Але в цьому кам’яному саду панувало якесь