Володимир Кирилович Винниченко - Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко

Корній (просто). Повірив.

Сніжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повірили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Медвідь — так і повірив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Сніжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Сніжинці за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Сніжинка за те, що він дає? Ану! О, Янсон розуміє красу, навіть красу страждання... Ха-ха-ха! А він так одразу й повірив... І навіть просить не говорити про це. Думкою боїться зрадити. Ха-ха-ха!

К о р н і й. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...

В цей мент чується дзвінкий жіночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсі, з блискучими очима, різкими, піднятими рухами. До Мул єн а, що йде за нею:

Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина і всього... О, тут вже... А! І Білий Медвідь єсть із білою Сніжинкою? Яка поезія! Месьє Мул єн, ви не соромтесь, тут всі свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!

К о р н і й (зразу напружившись, побачивши Риту, сі-дає так, щоб видно було Риту. Голосно до Сніжинки). Ну, так за вічне. Сніжинко! (П'є.)

Рита. Ха-ха-ха! Мулен! А ми за мент! Правда?

М у л е н (розглядаючись, теж піднято). О, чого? І ми за вічне можемо випити! (Ввічливо вклоняється Сніжинці й Корнієві, ті недбало хитають йому головою.)

Рита. Ні, хочу за мент! Тільки за мент. Правда, Білий Медведю? Чи ти мене вже й не пізнаєш? Давно не бачились, може, й лабув уже? Добрий вечір! Це ж я — жінка твоя.

К о р н і й. Добрий вечір!

Рита. Як же там твоє велике полотно?

К о р н і й. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.

Рита (з натиском). Стоїть?

К орній. Стоїть.

Рита. Ага! А ти собі тут?

Корній. Ая собі тут.

Рита. Ха-ха-ха! Ну, значить, все в незмінному стані... Чудесно! Ми, значить, сучасні супруги! Ха-ха-ха! От це я розумію. (Видно, тяжко питати, з зусиллям.) Ну, а як він називається? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона.) А, вино... Це яке? Фі, я цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?

Корній. Піди подивись...

Рита. Ніколи, голубчику... Сьогодні ще маю в «Chat noir»20 їхати, а завтра теж цілий день зайнятий. (До Му-лена.) Правда, милий? Може, ви, Сніжинко, знаєте? Хоч вас і не цікавлять такі дрібниці, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них і знаєте?

Сніжинка. О, розуміється, знаю. Я тільки що од Лесика... Він себе чудово почуває... Зараз так сміялася з ним... Ніяк не хотів пускати мене...

Рита (хрипло). Хіба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває.) О, значить, усе добре... Ну, і чудесно! Ха-ха-ха! І нам чудесно. (До Мулена.) Що ти, мій старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!

М у л е н. Рито, і тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!

Рита. А що вчора? А хіба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цікавому добродію, такому, як, наприклад, от цей (повертається до Штіфа, що цікаво підійшов), пляшкою голову погладила... (До Штіфа.) Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!

Ш т і ф. О, дякую, я не цікавий до таких експериментів.

Рита (до Сніжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почуває?

Сніжинка. Пречудово! Такий веселий, свіжий, я його давно таким не знаю. Білий Медвідь хоче навіть писати його й мене... Вашу фігуру витерти й замінити моєю...

Рита (гостро-дико до Корнія). Правда?!!

К орній. А, маєш!.. Ні. Сніжинка жартує...

Сніжинка. Але це чудесна ідея! Ха-ха-ха!

Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Сніжинку. Тихо-хрипло). Сніжинка дуже весело жартує. Але... (Круто одвертається до Мулена.) Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотів іти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п’єш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.

Встає, роздягається й вішає пальто на колону.

Після того прибирається проти дзеркала. і

Мул єн (до Штіфа). Ти думаєш, я знаю... Це вино знає, де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вміє закрутити голову... О, вона вміє! Але все одно! Ха-ха-ха! Ти дивуєшся? О, я сам себе не впізнаю. Мулен здурів, і більше нічого! Пий. (П'є.)

Штіф. За женщину, яка вміє закрутити! (П*є.)

Рита (підходячи до столу). А! Мій старенький часу не гає! Але чому так пусто сьогодні тут? Де ж сім’я артистів?

Штіф. Сім’я артистів, мадам, на балу «незалежних новаторів ».

Р и т а. А це що за категорія? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дітей, а женщини жили з полюбовниками?

Штіф. Ха-ха-ха! О, я був би першим ворогом таких ♦ новотворів».

Р и т а. А чому ті сидять там? Сер Блек, Мігуелес! Ідіть сюди. І ви, Кардинал. Ідіть до гурту, веселіше буде. І дам ваших кличте. Це — ваші amies? Чудесно! Тут жон немає, всі ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побіжу. Ну, от мій муж, ну і що ж? Біжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучасні супруги! Ну що ж ви, Блек, Мігуелес? Не хочете?

Ті встають і нерішуче переходять на цей стіл.

Рита. От і чудово. Ви ще п’єте? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що він зараз платить, я потім одплачу. Правда, Мулен? Скільки я тобі вже винна? Рахунок ведеш? Ну, і веди...

М у л е н. А розуміється, веду. Всяк своє веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всіх нас частує. Ха-ха-ха! Штіфе, пий!

Рита (до Корпія й Сніжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, я хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.

Мулен (схоплюючись в п'яному захваті). Музики? Тут?

Р и т а. А де ж? Я хочу танцювати танок апашів21. З тобою! Хочеш?

Мулен. Розуміється, хочу! Ха-ха-ха! Гарсон! Музиків сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашів з Чорною Пантерою. О-ля! Геть столи! Панове, пересідайте на другі столи, середина вільна мусить бути. Штіфе, помагай!

Видко,