Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

Ми вистрибнули, в прямому сенсі цього слова з колодязя Хаосу. 

- Хіба магія Долі не заблокувала доступ до колодязя? - запитала вголос у Майкла вибравшись з його обіймів. 

- Я її нейтралізував, - відповів той проводячи рукою над колодязем, який знову замерехтів тьмяною світлою магією. 

Одне питання, як він це зробив? Знає демонську мову, володіє світлою магією та й темною напевно також, адже я бачила як він без рукавиць торкався Роберта. 

Питань більше чим відповідей. 

- Скажи мені будь ласка, якого демона ти твориш? - він поглянув на мою руку з міткою змії. - Ти ж не дурепа та не наївна дівка! Для чого ти це зробила? Я ж просив не лізти у тему творінь Хаосу!

Оце вичитав. Треба навчитись, а то наставництво потребує такої встряски студентам.

Та зізнатись до вичитування моєї бабусі, йому ще далеко. Я нервово хмикнула.

- Надіюсь ти завжди будеш поруч, щоб врятувати, - сухо мовила до нього, від чого бойового мага наче струмом прошибло. І чого питається така реакція?

- Каро! - він гукнув мене та мої очі підвелись на бойового мага. - Що в твоїй голові?

- Ти, - чесно відповіла та зустрілась зі здивованим поглядом Майкла. - Твоя магія дивна, як і ти сам. 

- Тому все, що було має лишатись в секреті, - наполегливо промовив він від чого погляд знову змінився на серйозний. - Ти ж вмієш зберігати секрети?!

Це було більше не питання, а ствердження. Мені залишилось лиш кивнути. 

Я не збиралась ні з ким це обговорювати, але збиралась розібратись з цим сама. І першим ділом випитаю щось в Тукрокса, адже судячи з їх спілкування знайомі вони давно.

- Йдемо в академію? - промовила готуючись, що зараз прийдеться йти пішки через ліс. 

Надворі вже піднімалось сонечко, яке не часто показувалось в останній тиждень. Та грайливі промені падали крізь ліани на Майкла, що гарно поєднувалось з його чорно сірим волоссям та яскраво виблискувало у його очах. 

- Ні, - розвіяв він усі мої думки. - Твоя любов до пригод, ні до чого доброго не приведе, отже ми йдемо вчитись хоча б мінімального самозахисту. 

Така опіка тією кого уникав тиждень після поцілунку мене здивувала.

- Я хочу спати, - чесно зізналась я, будучи у підземному світі спала тільки у вʼязниці і то напевно було дійство чарів. Хоча через той кошмар я не впевнена, що зможу заснути. 

- На втомленості тренується сила, - без жалю мовив він. 

- Хто таке придумав? - фиркнула до нього.

- Я, - гордо промовив чоловік та його знущальна посмішка знову зʼявилась на обличчі. - Тим паче ти сама наполягала на індивідуальне тренування. 

- Не на світанку, - пробубніла та поплелась з опущеною головою до бойового мага. 

Куди ми йшли я не питала, плювати де наді мною будуть знущатись головне, щоб скоріше до свого ліжечка вмоститися. 

А Майкл йшов наспівуючи собі мелодію, здавалось це не він вбив нещодавно демонів та врятував мене з підземного світу. Я намагалась йти якомога далі, розмовляти з бойовим магом не хотілось, та і не було про що. Хіба про те, що він за один та і це він ясно дав зрозуміти, що не розповість.

Проходячи повз пожовклі дерева ми опинились біля озера на якому розрослось яскравого фіолетового кольору рослина, яка не часто, але все ж таки використовувалась в зіллях - Німфея. Ця водяна лілія зазвичай зустрічається в теплих озерах та й полюбляє теплу пору та зараз вона тільки починає цвісти, що означає, вода в озері сприятлива, не дивлячись на середину вересня. Та й сама місцина здавалась більш теплішою. де-не-де тільки виднілись жовті листки дерев, а трава все ще лежала зелена.

В таких місцях би побачення, а не тренування влаштовувати. 

Майкл різко зупинився та розвернувся до мене. Він стояв блище, чим належало та притягнув мене до себе. 

Він впився до моїх губ та власно поцілував. 

Я вкусила його губу, що заставило мага відсторонитися. Замахнувшись правою рукою я вліпила ляпаса та так сильно, що його щока вмить запала, а моя рука занила від удару.

- Що за нахабство? - промовила до нього глянувши очима повними злості. 

- Сама хотіла побачення, - відповів він незворушно. 

Звідки він знає що я подумала? 

Майкл лиш задоволено хмикнув. 

- Для чого ти це зробив? - не переводила від нього злий погляд. 

- Перевірив чи немає на тобі демонської магії, - відповів він та підійшов до озера. 

Майкл присів та набравши в руки води вмив обличчя та почав витирати одяг у крові. 

«Це ж треба, який удар правою» - пролунав його голос, хоча губи не шевелились. 

Схоже це місце має магічний вплив на думки. Та ми чуємо один одного. Чому саме сюди притягнув мене Майкл?

Я присіла до озера розглядаючи плаваючі фіолетові квіти та зірвала декілька Німфей. І нехай цю квітку сучасні відьми недооцінюють, але наші пращури приписували їй чарівну силу. Створюючи з квіток талісмани та обереги. Цікаво чи витримала б вона побутові умови, скажімо поставити її у кімнаті, як вазон. Німфея дійсно дуже гарна та вписалась би в будь який інтерʼєр.