Люко Дашвар - #Галябезголови

його житті. Коли сонце вже сходило, незчувся, як провалився у чорний сон.

— Андрію Івановичу… — Чорнобай прокинувся від тихого Галиного голосу.

Розплющив очі, роззирнувся: вдягнена у джинси і тепло-жовту куртку Галя навпочіпки сиділа біля дивана, на якому Чорнобай провів цю ніч.

— Галю… А чого в куртці? Змерзла?

— Ми з Тьомою додому їдемо, — усміхнулася знічено, та очі сяяли.

«Матір Божа! — вразився Чорнобай. — Тьома за ніч зробив те, чого я намагався добитися усі ці дні: повернув дівчині бажання жити! Вона ж світиться!»

— Як «їдете»? — підхопився. — Зачекайте! Спочатку поснідайте, зараз чайник поставлю…

— Вже, Андрію Івановичу!

— Поснідали?

Кивнула. В очі Чорнобаєві зазирнула.

— Дякую вам… — прошепотіла, наче то була надзвичайна таємниця, що вона не для чужих вух.

— Ну… То таке! — відповів хрипло, бо горло раптом стислося, ніби від спазмів.

Галя не поспішала йти. Стояла, дивилася Чорнобаєві в очі.

— А… Тьома де? — спитав.

— Біля автівки. Сказав: треба шини підкачати. Ви знали, що Тьома орендував автівку, щоб мене знайти?

— Серйозно? Навіть не здогадувався.

Вона все не йшла. Усміхнулася знічено.

— Андрію Івановичу, — мовила врешті. — Спитайте мене. Про що завгодно. Хочу сказати вам правду.

— Облиш, Галю! Не треба того всього.

— Не хочете питати? То я вам сама скажу! — замовкла на мить, уп’ялася поглядом у Чорнобая. — У мене ВІЛ!

— Ясно… — буркнув.

Здивувалася.

— Знали?

— Як тобі брехати, коли ти правду-матку ріжеш?!

— Знали! — з обуренням. — І відколи?

Рукою махнув: досить уже істерик, Галю!

— Не однаково?! Ти мені номер свого мобільного залиш! У тебе є мобільний?

— Звісно є. Я його вдома була забула, коли… Коли до вас їхала. А Тьома привіз.

— От і добре, скину тобі контакти одного лікаря. Ти довірся йому, Галю.

— Андрію Івановичу! Нащо?! Тьома вже знайшов мені лікаря, — відповіла з такою гордістю, ніби хотіла сказати: хіба ви не бачите, який у мене Тьома?! Я з ним — як за кам’яним муром!

А тут і Тьома з двору до будинку зайшов. Чорнобай зловив на собі швидкий і напружений погляд сина. «Якби не Галя, поїхав би і не розбудив мене!» — подумав.

— Може, спочатку у Затятове заїдемо? — запропонував молодим. — Там Галині речі.

— Хай те дрантя у Затятовому і лишається, — Тьома обійняв Галю за плечі, пригорнув до себе. — Ми Галі купимо все нове! Прямо сьогодні. Приїдемо і одразу на шопінг.

Червона «мазда» давно від’їхала від Чорнобаєвого барлогу, а він усе стояв на ґанку.

— Щось не так… — бурмотів, але ніяк не міг второпати: що саме так насторожує?!

— Чекаю у гості! Тепер дорогу знаєте! — сказав синові і невістці, коли ті вже сиділи в автівці. Галя усміхнулася, кивнула, а Тьома лиш махнув рукою і не сказав: «І ти до нас приїжджай, тату!» Наче відрізав Чорнобая від їхнього з Галею життя, а Чорнобай хіба зможе тепер не цікавитися їхніми справами, їхнім здоров’ям?.. Прикро, звісно, що син лише використовує батька, та Чорнобай вже давно з тим змирився. Насторожувало щось інше, і він ніяк не міг зрозуміти, що саме!

Частина четверта

Гашинський влаштував подружжю Жадкіних цілодобовий психологічний терор, і полковник навіть всерйоз задумався над радикальними методами протидії, та коли за три дні після вбивства Юрка Консуматенка народний обранець у супроводі помічника увірвався до Юлиного кабінету у «Беллі», де Жадкіни влаштували імпровізовану нараду, Фелікс Аскольдович навіть зрадів, бо вперше з часу пограбування і трагічної загибелі депутатської матінки побачив світло у кінці тунелю.

— Жадкіни, покидьки! Де та сучка з моїми грішми, яку ви так ретельно ховаєте?! — загорлав нардеп з порога.

Фелікс кивнув дружині: мовляв, погуляй! Юлія Володимирівна вилетіла, як куля.

— Оресте Валерійовичу! Добре, що ви тут. Є новини, — стримано почав полковник.

— Які новини? Скажете, що той покидьок, якого я застрелив, маму пограбував і вбив, тому справу закрито?! Дзуськи! Я не дам вам того зробити! Дівка у всьому винувата! Дівка, бо інакше ми би знайшли все, що зникло з маминої квартири! І кейс би знайшли! Той мудак, якого я замочив, її тільки підвіз! А вона йому за це заплатила! Віддала мій годинник, який вкрала з маминої квартири! Я хочу бачити цю дівку! Де вона?

— Вона вже практично у нас. Але зараз хотів повідомити інше. Наші криміналісти попрацювали у Христопратівці, де ви застрелили громадянина Консуматенка. Численні свідки з вашого боку підтвердили: то була самооборона.

— Всі знають: народні обранці користуються зброєю тільки для оборони! І ти мав знати, Жадкін! І якщо знав, то що після цього твої криміналісти у тому селі робили?

— Я вас зараз же ознайомлю із їхніми висновками.

— Тільки людською мовою! Без цих ваших ідіотських термінів! — наказав нардеп.

— У квартирі вашої мами, крім ваших відбитків і, власне, вашої мами, експерти віднайшли ще відбитки невідомої людини. Ці ж відбитки були на рукоятці ножа, яким вбили вашу маму і невідомого мужчину в її під’їзді, — полковник на мить завмер. — Ці відбитки належать громадянину Консуматенку.

Льоня Бурсак здивовано вирячився на полковника:

— Орест Валерійович реально вбив убивцю своєї матері?

— Так і є, — кивнув Жадкін.

— Що ви тут мені ліпите горбатого?! — обурився нардеп. — Не вірю!

— Докази беззаперечні! Убивця — Консуматенко!

— А де тоді кейс із грішми? Де речі з маминої квартири?

— Ми не зупиняємося. Продовжуємо відпрацьовувати зв’язки Консуматенка, у тому числі і з Галиною Чорнобай. Але у мене для вас є ще одна новина, — ледь приховуючи задоволення, сказав Жадкін.

— Та ти сьогодні просто фонтан новин, полковнику! — Гашинський примружив оченята, уп’явся у Жадкіна.

— У районному центрі Козелець Чернігівської області відкрито кримінальну справу по факту нанесення тяжких тілесних ушкоджень громадянину Гаваненку Івану Федоровичу.

— І нащо мені про це знати? У нас щодня сотнями людей калічать. Країна така!

— Свідки вказують на вас, Оресте Валерійовичу, — повідомив Фелікс Аскольдович. — Стверджують, що били саме ви!

— Які ще свідки? — занервував Льоня Бурсак. Повернувся до нардепа. — Шефе, скажіть! Ми вранці приїхали. У тому Козельці порожньо було, як першого січня вранці.

— Свідків багато. Майже десяток. Сусіди. Певно, з-за