Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

партії. Партія комуністів тримала Червону Армію, яка після війни перетворилася на Радянську Армію, на двох повідках-розтяжках так, як тримають з двох сторін хижого звіра.

З одного боку — Особливі відділи.

З іншого боку — комісари.

Особливі відділи НК-ДБ вербували стукачів на всіх рівнях військової ієрархії. Що вищий рівень, то густіше. Командири високого рангу були обкладені стукачами держбезпеки. Ними могли бути ад’ютанти, охоронці, водії, шифрувальники, радисти, кухарі, охоронці, писарі, креслярі, бойові та навчально-бойові подруги.

Крім нагляду таємного по лінії НК-ДБ, був ще нагляд гласний.

З часу створення перших загонів Червоної Армії Комуністична партія ставила до кожного командира від роти і вище свого наглядача. Наглядач звався комісаром.

Комісари оспівані всією радянською літературою та кінематографом: «Чапаєв», «Красна площа», «Котовський», «Оптимістична трагедія». Завжди і всюди комісар мудрою порадою наставляв командира на шлях істини.

У житті було інакше. Передусім тому, що комісар був у військових питаннях цілковито безграмотним. Як міг безграмотний контролювати грамотного?

Командир віддавав наказ, але без підпису наглядача наказ був недійсний. Спроба керувати військами, не питаючи дозволу комісарів, розцінювалася як зрада і заколот. З усіма наслідками. Комісар мав необмежену владу. Він міг зняти командира з посади й заарештувати його. Комісари командирам не корилися. Вони підпорядковувалися тільки вищим комісарам.

У жодній країні світу ніколи нічого подібного не було. Якщо командир воює за свою Батьківщину, за свій народ, то навіщо за його спиною ставити дармоїда-комісара з револьвером?

Але в тому-то й річ, що Червона Армія воювала не за свою Батьківщину і не свій народ, а за Світову революцію проти свого народу. Назва цієї армії не відображала ні її національної, ні територіальної приналежності. Червона! І це все.

Червона Армія створювалася задля підкорення свого й усіх навколишніх народів. Тому вона знизу до верху була пронизана комісарським контролем.

2

Щовищий командирський ранг, то суворіший над ним контроль. На рівні армій і фронтів за спиною кожного командувача стояв не один, а два або три наглядачі. На цьому рівні керівництво здійснювали органи, які називалися військовими радами. До складу Військової ради армії або фронту входив командувач і декілька так званих ЧВСів — членів Військової ради.

Ці члени були партійними ділками дуже високого рангу. У Громадянській війні, наприклад, товариш Сталін, уходячи до складу десятки найвпливовіших вождів країни, крім того, виконував обов’язки члена Військової ради Західного, Південного і Південно-Західного фронтів.

У Другій світовій війні членами військових рад армій, флотилій, фронтів і флотів, тобто наглядачами, були перші секретарі обкомів, такі як Брежнєв, члени ЦК, як Булганін і Мехліс, і навіть члени Політбюро, як Хрущов і Жданов.

3

Після Громадянської війни було поступово введено єдиноначальність.

Командир отримував право віддавати накази без підпису наглядача. Але це не означало відсутності контролю. Комісари перетворилися на помполітів — помічників з політичних питань. Помполіт перебував поруч, про всі дії командира доповідав угору через свою лінію підпорядкування.

1937 року Сталін розкрив змову в Червоній Армії, командний склад довелося очищати від ворогів народу, різноманітних Тухачевських і Якірів, Дибенків та Блюхерів. А щоб командири не повстали, 10 травня 1937 року всі помполіти враз знову перетворилися на комісарів з усіма драконівськими повноваженнями.

1940 року Сталін, очистивши Червону Армію, двовладдя скасував. Тепер комісари перетворилися не на помполітів, а на замполітів.

Настала війна. Для Червоної Армії вона мала, м’яко кажучи, несприятливий початок. Тому 1941 року замполіти знову стали комісарами. Командири не мали права віддавати жодних наказів без затвердження персональними наглядачами.

Щойно Червона Армія перейшла в наступ, комісарів знову перетворили на замполітів.

А на рівні армій, флотилій, флотів, фронтів, військових округів, груп військ і в мирний, і у воєнний час залишалися військові ради — командувач та ЧВСи, що його опікували.

Посівши пост Міністра оборони, Жуков усю цю систему вирішив зруйнувати. З якого дива Радянська Армія знаходиться під чиїмось контролем, якщо є Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков!

До ЦК КПРС посипалися пропозиції Жукова реформувати військові ради, перетворити їх із контрольних у дорадчі органи, а склад затверджувати не рішеннями ЦК КПРС, а наказами Міністра оборони (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. — М: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 445).

Пропозицій було багато, суть одна — зняти партійний нашийник із горла Радянської Армії. Воно і добре б. Але тоді контроль над Радянською Армією цілком переходив до рук Жукова.

4

Жуков не чекав позитивної відповіді на свої запити. Він почав своїми наказами посади партійних наглядачів скорочувати.

«Міністр оборони одноосібно скасував номенклатурні посади Центрального комітету заст. командувача з політчастини підводними силами і ескадри флоту».

(Жуков, Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. М: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 328)

Щоб нам зануритися в глибини того, що сталося, варто згадати, що владу у величезній Російській імперії в жовтні 1917 року захопила Комуністична партія.

І ні з ким тією владою НЕ ділилася.

Усіх, хто на ту владу ласився та зазіхав, комуністи винищували мільйонами нещадно в масовому порядку. Вони винищили дворянство, купецтво, офіцерство, було ліквідовано як клас куркульство, добряче дісталося інтелігенції, духовенству, козацтву, потім — і селянству.

Здійснювалася ж влада шляхом призначення й усунення начальників усіх і всіляких рангів. «Кадри вирішують усе» — так свого часу висловив суть системи товариш Сталін.

Ось, для прикладу, найпересічніший забитий районний центр. У великій і могутній, правдивій і вільній російській мові — найширший діапазон. І якщо є Срібний бір, то як обійтися без Хохотуя, Пропойська і Прохвостіна, без Холуя в Івановській області та без Мусорки в Куйбишевській?

Отже, сидить у тій самій Мусорці партійний комітет. На чолі комітету — перший секретар. А ув того секретаря — перелік посад, що на них можна призначати тільки за рішенням комітету: директор лазні, голова колгоспу, начальник цеху дрібного заводику, усі ці посади — номенклатура районного комітету. Спочатку комітет, а радше — його перший секретар, таємно вирішує питання про те, хто буде головою колгоспу «Червоний свинопас», а хто — артілі «Даремна праця», потім уже в цьому колгоспі та у артілі влаштовують вибори. Але так улаштовують, щоб народний вибір точнісінько збігся з попереднім таємним вибором Комуністичної партії. Колгоспники своїм вільним волевиявленням можуть обирати собі голову, але вибирати тільки того, хто до шмиги комітету, кого вже таємно