Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

Ахмет відкинув голову, відсторонившись від леза, і різким ударом відбив мій меч. Щось прошепотів і пішов на мене, стискаючи меч обома руками перед собою. З такою тактикою бою я ще не зустрічався... Піднявши клинок над головою, я чекав на його наближення. У цій стійці все вирішує один удар.

Біля дверей тихо клацнула пружина, що розпрямилася. Ахмет видав незрозумілий звук, що нагадує здавлений кашель, випустив меч, схопився за горло. Його тонкі пальці пробігли шиєю, намацали короткий хвостик арбалетної стріли. Зі спокійним, задумливим виразом на обличчі він опустився на підлогу — якось дуже неспішно і плавно.

У дверях з розрядженим арбалетом стояв Том. Напевно, він віддав перевагу стрілі пістолета, як тихіша зброя.

- Де хлопці? — все ще дивлячись на Ахмета, але звертаючись до Малька, спитав я. - Де?

— У підвалі, — мляво відповів Ігорьок. — Не бійся, вони самі забарикадувалися.

Тільки зараз я помітив, що двері, що ведуть у підвал, підперті двома короткими товстими обрубками колод.

— А скільки в замку... цих? — спитав я невиразно.

— Двоє з двадцять четвертої, троє з тридцятки. Там, нагорі.

Увійшов Тимур. Побачивши Малька, тихо вилаявся.

— От біса… Ти знову?

- Що знову?

- Господарів собі знайшов знову!

Тимур спробував вигукнути ці слова, але голос лишився тихим. Якщо зараз зав'яжеться нова бійка, користі від Тимура буде небагато.

— Том, діставай пістолет, — коротко кинув я австралійцю, не особливо переймаючись, чи зрозуміє він мене. Том зрозумів, витяг звідкись з-за пояса зброю. Ігорьок, що стрепенувся при слові «пістолет», подався вперед. Очі в нього спалахнули.

— Ух ти… Дай подивитися!

Ми з Тимуром переглянулись. Обличчя Тимура жалібно викривилося.

- Пацан ... Тобі всі іграшки, так?

Ігорьок, схоже, так і не зрозумів, що стріляти могли й у нього. А може, він, як і раніше, вважав себе бійцем Тридцять Шостого острова?

— Як ти опинився з ними? - Запитав я.

Малек знизав плечима.

— Наші у підвалі сховалися, а Ахмет зі своїми замок зайняв. Знайшли мене… Запитали, чому сиджу під замком. Кріс їм, мабуть, нічого не казав. Я набрехав чогось, вони пошепталися і запропонували до них перейти. Ну і…

- Ясно, - Тимур кивнув. — Зроби тобі Толька, або Меломан, я б їх похвалив. Але ж ти міг поодинці всіх перебити! Заколоти Ахмета, випустити наших!

Ігорьок похитав головою. І посміхнувся — якось дуже радісно та безтурботно.

- Не міг. Я розучився битися.

…Якщо ​​Ігорьок не брехав, це сталося на другий чи третій день після того, як його викрили і замкнули. Прокинувшись уранці, він відчув дивну порожнечу і щемливе почуття втрати. Наче забув щось дуже важливе. Але причину зрозумів, лише взявши в руки меч і зробивши два-три випади. Ігорек пам'ятав рухи та прийоми, але зникла та невловима легкість і швидкість, які робили його одним із найкращих бійців острова. Прибульці вміли як дарувати, а й забирати свої дари назад.

Малек розповідав нам усе це, поки ми розбирали колоди, що підпирали двері підвалу зовні, і стукали в неї, кликаючи хлопців. Нарешті почувся приглушений голос Кріса.

- Що вам потрібно?

— Відкривай це ми, — просто сказав Тимур.