Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга третя, Шолохов Михайло

Ввесь вік у наймах, у злиднів на припоні!

— Пустіть, мамо! Мені з пакетом треба поспішати, — просить вершник, нахиляючись з сідла.

Мати йде поруч з конем, на ході цілуз чорну від засмаги руку сина, біжить до свого воза, а вершник юнацьким тенорком кричить:

— Оступіться! З пакетом до командувача! Оступіться !

Кінь його гарячиться, крутить задом, витанцьовуй. Люди

неохоче розступаються. Вершник їде з позірною повільністю, але незабаром зникав за возами, за спинами волів і коней, і тільки спис хитаються над багатолюдним натовпом, наближаючись до Дону.

ьхі

За день на лівий бік Дону були перекинуті всі повстанські частини й біженці. Останні переправлялись кінні сотні Вешенського полку І дивізії Григорія Мелехова.

До вечора Григорій з дванадцятьма відбирними сотнями стримував натиск 33 червоної Кубанської дивізії. Годині о п'ятій од Кудінова дістав повідомлення про те, що військові частини й біженці переправлені, і тоді тільки видав наказа про відступ.

За розробленим заздалегідь планом повстанські сотні 'Наддіння повинні були переправитись і розміститись кожна проти свого хутора. К полудню до штабу почали поступати донесення від сотень. Більшість їх уже розташувалась на лівобережжі проти своїх хуторів.

Туди, де між хуторами були інтервали, штаб перекинув сотні з козаків степової смуги узбережжя. Кружелинська, Макса§во — Сінгіньеька, Каргінська піша, Латишевська, Лиховидівська і Грачівська сотні зайняли проміжки між Пегарінкою, Вешенською, Лебяжинським, Красноярським, решта відійшла в тил, на хутори ЗаД‘ння>— Дубровку, Чорний, Горохівку, і повинні були, за думкою Сафонова, скласти той резерв, який потрібний був би командуванню в разі прориву.

На лівому боці Дону, від крайніх на захід хуторів Казанської станиці до Усть-Хопра, на сто п'ятдесят верстов простягся повстанський фронт.

Переправившись, козаки готувались до позиційних боїв: спішно рили траншеї, рубали й пиляли тополі, верби, дуби, влаштовували бліндажі й кулеметні гнізда. Всі порожні мішки, знайдені у біженців, насипали піском, укладали внастил, бруствером, перед суцільною лінією траншей.

До вечора рити траншеї всюди закінчили. За Вешенською в соснових посадках замаскувались 1 і 3 повстанські батареї. На вісім гармат було усього тільки п'ять набоїв. Кінчались і гвинтівчані патрони. Кудінов кінно — нарочними розіслав наказ, що якнайсуворіше забороняв відстрілюватись. В наказі пропонувалося виділити із сотень по одному два найвлучливіших стрільців, забезпечити їх достатньою кількістю патронів, щоб ці зверхвлучливі стрільці нищили червоних кулеметників і тих червоноар-мійців, які показуватимуться на вулицях правобережних хуторів. Решті дозволялось стріляти тільки в тому разі, якщо червоні здумають зробити спробу переправитись.

Григорій Мелехов уже смерком об'їхав розкидані над Доном частини сво§ї І дивізії, ночувати повернувся до Вешенської.

Запалювати вогнища на займищі було заборонено, Не

було вогнів і у Вершенеькій. Все Задіння потопало у лілійній імлі.

Рано — вранці на Базьківському бугрі появились перші червоні роз'їзди. Незабаром вони замаячили на всіх курганах правобережжя від Усть-Хоперської до Казанської. Червоний фронт потужною лавиною підкочувався до Дону. Потім роз'їзди звикли, і до полудня бугри мертвіли в пустинній важкій тиші.

На Гетьманському шляху вітер кружляв біласті стовпи куряви. На півдні все ще стояла багрово — чорна імла пожарища. Розметляні вітром хмари громадились знову. На бугрі лягла криласта хмарина тінь. Джигнула біла при денному світлі блискавка. Сріблястою звилистою мережкою вона намить облямувала синю хмару, блискучим списом метнулася вниз і вдарила в тугу опуклу грудіїну сторожової могили. Грім наче розколов навислу хмарову громадину: з надрів її ринув дощ. Вітер косив його, ніс біластими екакучими хвилями по крейдяних косогорах наддінських відножин, по зав'ялих від спеки соняшниках, по пониклих житах.

Дощ обновив молоде, але по ‘ старечому сіре від куряви листя. Соковито заблищали ярові сходи, піднесли круглі обзернені голови жовтолиці соняшники, з городів повіяло медвяним запахом цвітучих гарбузів. Втомувавши спрагу, земля довго парувала...

По полуцні на сторожових могилах, що рідким ланцюгом розкинулись на наддінському гребені, простягтись над Доном до самісінького Азовського моря, знову появились роз'їзди червоноармШців.

З курганів жовтобурунне пласке ЗаДІння> покраяне зеленими островами яндол, було видне на десятки верстов. Червоноармійські роз'їзди з опаскою почали в'їздити в. хутори. З бурга цепми посунула піхота. 3а сторожовими могилами, на яких колись дозорці половців та войовничих броднитчів караулили прохід ворога, стали червоні батареї.

Розташована на Білогірській горі батарея почала обстріл Вешенської. Перша граната вибухла на майдані, а потім сірі димки гарматних вибухів та молочно — білі шапки шрапнелей, танучи на вітрі, вкрили станицю. Ще три батареї почали обстрілювати Вешенську та козацькі траншеї над Доном.

На Великому Громку люто заговорили кулемети. Два "Гочкіси" били короткими чергами, а баритонистий ("Максим" розсипав неугавні залізні дрібушки, пристрілявшись до ланок повстанської піхоти, що перебігали за Доном. До бургів підтягались обози. На порослих терном схилах гір копали шанці. На Гетманському шляху цокотіли колеса двоколок та фурманок, за ними довгим клуботливим подолом тяглась курява.

Гарматний гуркіт котився по всьому фронту. З наддінсь-ких гір, що панували над місцевістю, червоні батареї обстрілювали Задіння до пізнього вечора. Покраяне траншеями повстанців займище мовчало на всьому протязі від Казанської до Усть — Хоперської. Коноводи заховалися 3 кіньми по потайних байраках, непролазно зарослих очеретом, осокою та кугою. Там коней не турбувала мошка, в обплетених диким хмелем хащах було прохолодно. Дерева й високий білотал надійно ховали від очей чер-воноармійських спостерегачів.

Ні душі не було на зеленій обороні. Коли-не-коли лише на луці показувались зігнуті від страху1Г фігурки біженців, що пробирались подалі від Дону. Червоноар-мійський кулемет виклацував на них кілька черг, тягуч-кий посвист куль кидав переляканих біженців на землю. Вони лежали в густій траві до смерку і тільки тоді риссю тікали до лісу, не оглядаючись поспішали на північ в яндоли, що гостинно вабили густючою заростю вільшняку та беріз-

Два дні Вешенська була під підсиленим артилерійським обстрілом. Мешканці не показувалися з погребів та підвалів. Лише вночі оживали пориті набоями вулиці станиці.

У штабі висловлювали здогад, що такий інтенсивний обстріл з не що інше, як підготовка до наступу, до переправи. Були побоювання, що червоні почнуть переправу саме проти Вешенської, з ціллю зайняти її і, увігнувшись клином у простягнутий по прямій лінії фронт, розчленити його надвоє, а потім уже фланговим наступом з Калача і Усть — Медведиці знищити остаточно.

З наказу Кудінова, у Вешенській біля Дону було зосереджено понад двадцять кулеметів, забезпечених достатньою кількістю кулеметних стрічок. Командири батареї дістали наказ розстріляти решту набоїв тільки в тому разі, якщо червоні здумають переправлятись. Порон і всі човни, заведені до затону вище Вешенської, були там під сильною охороною.

Григорієві Мелехову побоювання штабних здавались необгрунтованими.

На нараді, що відбувалась 24 травня, він висміяв пропозиції Іллі Сафонова та його однодумців.

— Нащо вони переправлятимуться проти Вешок — казав він. — Та хіба ж тут* вигідне для переправи місце? Ви подивіться: на тім боці голий, як бубон, берег, піщана рівна коса, біля самісінького Дону — ні лісочка, ні кущика. Який же дурень потнеться в цій місцевості переправлятись ? Самий Ілля Сафонов при його здібностях міг би в таку прірву лізти... Кулемети на такому голому березі покосять геть усіх! І ти не думай, Кудінов, що червоні командири дурніші від нас з тобою. Серед них є головатіші за нас! В лоб на Вешки вони не* підуть, і вам слід сподіватися переправи не тут, а або там де мілко, де броди утворюються на розсипах, або там, де місцевість потаємно, в складках та в лісі. За такими загрожуваними місцями треба дуже стежити, особливо вночі; козаків попереджати, щоб маху не дали, щоб не прогавили, а до небезпечних місць загодя підвести резерви, щоб було що сунути в разі біди.

— Кажеш — не підуть на Вешки? А чому вони допізна гатять по станції з гармат? — запитав помішник Сафонова.

— Це ти вже в них спитайся. На самі Вешки стріляють, чи що? І по Кязанці б'ють, по боннському, он з семе-нівської гори — і що навертають! Вони скрізь б'ють з гармати. У них набоїв, певне, трохи більш, ніж у нас.

Це наша с.....артилерія мад п'ять набоїв, та й у тих

стакани з дуба тесані.

Кудінов зареготався.

— Ну, оце в точку попав!

— Тут критику нема чого наводити! — образився присутній на нараді командир 3 батареї. — Тут треба про діло балакати.

— Балакай, хто ж тобі на язика наступам? — Кудінов нахмурився, почав бавитись паском. — Казано не раз, вам, чортам: "Не витрачайте без пуття набої, бережіть для важливих випадків!" Так ні, били в що попадя, в обози — і то били! А тепер от підійшло гузно під пузо — вдарити нічим. Чого ж ображатись на критику? Правильно Мелехов з вашої дубової артилерії глузує;. Справа ваша істинно сміху варта!

Кудінов став на бік Григорія, рішуче підтримавши його пропозицію про підсилену охорону найпридатніших для переправи місць та зосередження в безпосередній близині від загрожуваних дільниць резервних частин. Було вирішено з кулеметів, що були в самій Вешенській, виділити кілька штук, щоб передати Білогорській, Меркулівській і Громківській сотням, на дільницях яких переправа була найможлнвіща.

Думка Григорія про те, що червоні не робитимуть спроб переправлятися проти Вешенської, а оберуть для цього зручніше місце, підтвердилась другого ж дня. Уранці командир Громківської сотні повідомив, що червоні готуються до переправи. Всю ніч на тім боці Дону чути було гомін, стукіт молотків, рип коліс. Звідкись численними підводами на Громок підвозили дошки, їх скидали, і зараз

же починали повискувати пили, чути було, як стукали сокирами й молотками. З усього можна було думати, що червоні щось будують.