Олександр Ашотович Насібов - Безумці, Олександр Ашотович Насібов

Невідомо, що діється в глибині. Проте через півхвилини морський велетень знову на поверхні. Абст переслідує його — світло на буксирувальнику яскраве, пульсує.

Кашалот біля каміння. Плескаючи хвостом, він мчить на брилу, що стримить з води. Ліворуч скель менше і вони розкидані, там багато води, можна маневрувати. Абст одразу націлює туди свою «гармату». Кашалот слухняно повертає в протилежний бік.

І ось — удар! Тварина б'ється мордою в кам'яне вістря.

Удар такої сили, що здається, затремтіло підземелля.

Смикаючи хвостом, кашалот падає на бік, виставляючи з-під води товстий білястий живіт.

Буксирувальник гальмує метрів за сорок од нього. Хобот циліндра все ще спрямовано на кашалота. Абст водить ним то в один, то в другий бік, немовби опромінює звіра.

На дошці з приладами світло таке яскраве, наче спалахують блискавки. Світло блимає, і в такт йому хвилі тремтіння проймають кашалотове тіло.

Схоже, що Абст добиває його. Але що за прилад установлено на буксирувальнику? Випромінювач? Напевно, так. Випромінювач невідомої енергії.

Абст звертає, запливає збоку. Немов хоче відігнати кашалота від скель. І справді, здригаючись усім тілом, тварина пливе до протилежного краю лагуни. Її хвіст ледь ворушиться, з глибоких ран у голові юшить кров.

Зібравши останні сили, кашалот пірнає.

За ним поринає Абст.

Вже кілька хвилин, як спустіла лагуна. Хвилі стали менші. Вони мляво набігають на каміння, відступають, до ходять до середини озера і там затихають.

А люди нерухомо стоять на майданчику.

— Діло зроблено, — каже Глюк італійському офіцерові. — Тепер шеф вижене звіра на чисту воду й повернеться. Весело, га? Не будьте дурнем, переходьте до нас — теж досхочу натішитесь!

Італієць мовчить.

Вальтер іде до крана, під'їжджає на ньому до лагуни Ось він витягнув шию, нахилився, напружено вдивляється У воду.

— Глюк, іди-но сюди! — кричить він. Рудобородий підходить.

— Онде, біля трапа, бачиш?.. Та он же, он! — Вальтер сплигує на землю, присідає, показує рукою. — Ну, бачиш?

— Матір божа! — мурмотить Глюк. І раптом кричить: — Він! Хай мені очі повилазять, якщо це не він!

Глюк квапливо спускається трапом.

— Диявол! — чує Карцов його голос. — Ніяк не дотягнусь. Подай мені жердину!

— Ногою, — радить Вальтер, — ногою підчепи.

Карцов притуляє лице до щілини поміж ящиками. Що вони знайшли у воді? А втім, яка різниця? Зараз головне — вислизнути звідси, дістатися до плавців, нагодувати їх… Та як це зробити? Варто залишити сховище, і його зразу ж помітять.

Тим часом на трапі з'явився Глюк. Ось він ступив на майданчик, урочисто підніс руку. В його руці… респіратор!

— Сплив, — кричить він, — повернувся до господаря!

Він любовно гладить дихальний апарат, струшує з нього воду.

— Поглянь-но! — дивується Вальтер. — Той самий?

— Він, Вальтер! — Глюк тицяє пальцем у кисневий балон. — Бачиш, пляма? Я сам підфарбував тиждень тому.

— В чому справа? — питає Галлер.

Рудобородий, гмукнувши, підморгує Вальтеру.

— Дурниці, — посміхається він. — Загубили апарат. А тепер, бачте, знайшли.

Так, це респіратор, що його викрав Карцов. Підводний тайник був надійний, доки в лагуні не зчинилася дика колотнеча. Хвилі викинули дихальний апарат з розколини. Свинцевий пояс, відчепившись, пішов на дно. А респіратор сплив — для цього досить, щоб у шланзі або гумовому мішку лишилося трохи повітря. Треба було ретельніше прикріпити вантаж.

Карцов морщиться. Як ускладнилося становище!

— Увага! — кричить Галлер. — Увага, Глюк!

З води виринає Абст. Він підпливає, гальмує біля майданчика, підіймається трапом.

Йому допомагають роздягнутися, поздоровляють, усі горланять, перериваючи один одного. Віддалік мовчки стоїть італієць.

— Ну от, спектакль закінчено, — задоволено каже Абст, сідаючи на камінь. — Потрібен висновок фахівця. Вам сподобалося, лейтенант Пелла?

— Мені було шкода тварини. — Італієць зволікає. — Я хочу піти звідси.

— Воля ваша! — Абст розсердився. — Я гадав, що ми поговоримо. Сьогодні ще є час. Завтра буде пізно. Пізно для вас, лейтенант!

— Нам нема про що розмовляти.

— Навпаки, розмова передбачається важлива… Хвилинку! — Абст звертається до помічника — Глюк, звідки цей респіратор?

Плавець винувато пояснює.

— Певні, що той самий?

— Так ось вона, позначка. — Глюк підіймає респіратор. — Погляньте на горловину балона, шеф. Фарба облупилася, я й підмастив. Бачте: балон сірий, а підфарбовано голубим. Я сам фарбував, шеф.

— Дайте сюди!

Глюк подає респіратор. Абст оглядає його, намагається відгвинтити вентиль балона.

— Скільки разів казав, не загвинчуйте намертво! Ану лишень, одгвинтіть!

— Це не я, шеф…

Абст обертається до другого помічника. Вальтер хитає головою:

— І я до цього непричетний. Глюк тільки встиг виловити його з води, як з'явилися ви. Ну, всі ми кинулися до трапа… Вентиль було загвинчено, шеф.

Абст розлютований.

— А клапанна коробка? — кричить він, — Дивіться, краник перекрито! Хто це зробив?

На майданчику мовчання.

— Хто це зробив? — Тепер Абст тихо цідить слова. — Виходить, сам водолаз? Спустився під воду й там намертво перекрив балонний вентиль і кран у клапанній коробці? Навіщо? Щоб тут же, задихаючись, скинути з себе апарат, вантажі й кулею летіти на поверхню?.. Хочете запевнити мене, що так воно й було?

Карцов