Григорій Євгенович Темкін - Зоряний єгер

Бурлака щільніше притиснувся до кущів, зручно влаштував стволи рушниці на зігнутому лікті лівої руки, правою без зайвої напруги притримуючи різьблене ложе. Подумав, про всяк випадок зрушив уперед великим пальцем ребристий повзунок запобіжника й заходився чекати, з хвилюванням вслухуючись у кожен звук.

Стас, котрий побіг, щоб зайти справа, також збагнув, що звірі ходять по колу, і тому не здивувався, коли шум почав віддалятися від місця, де мав стояти Бурлака. Намагаючись міркувати спокійно, Стас, як учили на заняттях із теорії загальних і відносних міграцій, подумки розрахував можливий шлях руху тварин і зайняв відповідну позицію.

Тріск кущів наближався. Судячи з шуму, звірі рухалися просто на нього. Стас сховав станер в кобуру, витер спітнілу долоню об штанину і знову взяв станер у руку. Курс стрільби з цієї легкої, плоскої, схожої на довгоствольний іграшковий пістолет зброї входив у програму навчання, і у Стаса з цього предмета завжди було «відмінно».

Він не сумнівався, що поцілить у трипалого з першого пострілу.

Грауфф не став далеко відходити від того місця, де вони щойно перекушували і сперечалися. Йому теж було ясно, що гін іде по колу. Він вирішив, що правильніше буде залишитися тут, посеред великої прогалини, біля стежинки, прокладеної трипалим.

Які б не були причини, що спонукали трипалого вбивати, навряд чи в такому стані він злякається людини, сидячої на галявині. Зате звідси круговий огляд, і цілком імовірно, що трипалий ще раз пробіжить по власних слідах. Далебі, він вибрав найвдалішу позицію, подумав Грауфф. І зі здивуванням відзначив, що це аніскільки його не тішить.

Мисливець чув, як звірі пройшли поряд з Бурлакою, відтак повернули вбік, пішли на еколога, але той, вочевидь, запізнився підлаштуватися, і звірі промчали мимо.

Тепер, якщо вони витримають ту саму траєкторію руху, то через хвилину-другу пройдуть десь тут.

Грауфф легенько ляснув указівним пальцем по бічній площині спускового гачка, і запобіжник — маленька яскраво-червона кнопочка — з клацанням пішов уліво. І відразу ж прийшло відчуття того, що зброя на бойовому зводі, готова до стрільби.

Лікар ласкаво погладив цівку своєї рушниці. Це був антикварний п’ятизарядний мисливський автомат із чудовим оздобленням, гравіюванням на запобіжній скобі, перламутровою інкрустацією на ложі. Автомат мав хорошу купчастість і прекрасний різкий бій, мисливці заздрили Грауффові, що в нього майже ніколи не залишається підранків. Автомат Грауфф отримав у спадок від батька, батькові він дістався від діда, а дідові його зробили на замовлення за зразком із музею мисливської зброї. Грауфф пишався своїм автоматом, як, утім, і більшість досвідчених мисливців пишаються своїми рушницями, хай то двостволка з горизонтальним розташуванням стволів чи витончений бокфлінт, виконані за моделями дев’ятнадцятого-двадцятого століть, дублікат середньовічної пищалі в полегшеному варіанті, схожий на маленьку гармату, чи навіть важільний арбалет із пластиковим ложем. Утім, молодь іноді ремствувала, що доводиться полювати з такою допотопною зброєю, але Грауфф давно оцінив і підтримував закон, що забороняв розвиток і вдосконалення засобів спортивного полювання й риболовлі. Полювання завдяки цьому законові знову стало полюванням; таким знав і любив його лікар Глен Грауфф і не уявляв ніякого іншого.

Бурлака почув тріск, що наближався, і раптом відчув з абсолютною інтуїтивною впевненістю, що звірі зараз вийдуть на нього. Шум насувався справа і дещо ззаду. «Чи не перейти на другий бік?» — подумав Бурлака і вирішив залишитися на місці. З його позиції прострілювалася вся галявина, і по такій крупній цілі, як трипалий, він не схибить, хоч би звідки вона з’явилася. Тим більше що першим вискочить переслідуваний звірок, і в запасі буде декілька секунд, щоб зібратися.

Бурлака розставив ширше ноги, кілька разів гойднувся з п’яти на мисок, щоб отримати кращу опору, узяв напоготів рушницю.

Хруснула гілка, і на галявину викотився рудо-червоно-чорний пухнастий клубок. Першої миті Бурлаці здалося, що це тигр, відтак він зміркував, що бачить смугасту анторгську лисицю. Важко дихаючи, зацьковано озираючись, лисиця припала до землі й зникла в кущах, вильнувши швидким і яскравим, мов комета, хвостом.

«Ну ось, зараз… — подумав Бурлака, і серце його закалатало знайомим квапливим стукотом, — зараз він вийде…»

Але трипалий не був земним звіром. Переслідуючи свою жертву, він натрапив на інший слід, що перетинав слід лисиці. Він був прокладений трохи раніше, ніж лисячий, але запах від нього йшов різкий і свіжий. Трипалий принюхався і вже в повітрі уловив той самий запах, що доносився з-за найближчих кущів. Не роздумуючи, трипалий облишив лисицю й кинувся по новому сліду. Його вів мудрий стародавній інстинкт: «Ближній ворог — найнебезпечніший ворог».

Крізь густий чагарник Бурлака розгледів трипалого, коли той був уже за декілька кроків. Він не розраховував стріляти в цьому напрямі, повернути стволи в той бік заважали гілки, та все ж завдяки багаторічній мисливській навичці Бурлака встиг притиснути приклад до стегна і, не цілячись, спустити курок.

Наступної миті гострогранний трикутник важкого копита, немов випущений живою катапультою снаряд, обрушився йому на голову…

Знесилено поклавши морду на землю, трипалий лежав на боці під колючим крислатим чагарником.

На гілку над ним усівся крупний дзьобатий птах, гілка зі скрипом прогнулася, ледь торкнувшись його спини, але трипалий на поворушився, лише втомлено повів великими вологими очима. Остання доба забрала в нього всі сили, й зараз, лежачи під кущем на березі ріки, трипалий відчував дивовижний, щонайглибший спокій від того, що приготувався до Головного.

Наближення Головного він відчув кілька днів тому. Спочатку в ньому колихнувся біль — спалахнув і тут-таки згас, немов хтось устромив і відразу витягнув з нього шпичку. Відтак біль повернувся, хвилею ринув у мозок і знову зник, поступившись місцем дивному, неспокійному збудженню. Збудження росло, роздувалося пухирями, пінилося, заповнюючи все його єство. Він уже не міг спокійно пастися, обриваючи твердими беззубими щелепами молоді пагони й соковиті колючки, його дратував кожен шерех, кожен живий запах, кожен пташиний крик. У будь-якій тварині, з якою він стикався на лісових стежках чи біля водопою, йому ввижалася якась незбагненна небезпека. Раніше він, трипалий, нікого в лісі не боявся, а зараз при зустрічі з тими, на кого