Марина Кічка - Вона

Марі глибоко вдихнула і закрила очі, а вже через секунду вона поглянула на Тараса.

— Я кохаю тебе і приховувати цього не буду. Але зараз сказати ТАК не можу. Тому зараз я кажу НІ. Запитаєш мене те саме після свого дня народження і я скажу ТАК. Якщо тоді вважатимеш, що це потрібно, — Марі з сумом чекала на реакцію Тараса.

Тарас піднявся з коліна і в цю мить здавався як ніколи рішучим і могутнім. Він наблизився до Марі. Обійняв її обличчя своїми сильними руками і прихилився до неї. — Я буду питати тебе стільки, скільки знадобиться для того, щоб ти сказала ТАК. Ти тільки будь поруч.

— Я буду, — Марі прихилилась до Тараса і поцілувала його. — Ябуду!

Весілля здається відбулось найкращим чином. Марі розуміла, що не може ображатись на Тараса, а Анна з Андрієм здається аж світились від щастя))). Цілісінький день вони провели разом. І це був неймовірний день. Анна у весільній сукні виглядала чарівно, а поруч з нею Андрій був таким мужнім і відразу було зрозуміло, що вони зробили правильний крок. Вони все милувались обручками і дякували Марі з Тарасом.

— Як ви думаєте, як все це приймуть ваші батьки?

— Ну, у них вже в принципі немає можливості щось змінити), — Анна притислась до Андрія. — Я вважаю, що навіть, якщо вони трохи і пошумлять, з часом все владнається.

— Ми справимось. Думаю, батьки нормально сприймуть наше одруження, принаймні я на це дуже сподіваюсь, — Андрій поглянув на Анну…

Усі зареготали.

— Добре, що ми в одному місті. Але тепер я завжди хочу бути з Анною, — Андрій обійняв її і поцілував в щоку. Тепер настає доросле життя, я знайду роботу, разом ми будемо шукати житло. Дасть Бог не розлучимось, поки будуватимемо сімейне життя?

Усі знову зареготали.

— Куди ти від мене дінешся! — Анна любляче поглянула на Андрія.

Настав час прощатись і всі були дуже засмучені, що пора знову розставатись. Марі довго обнімала друзів і не хотіла відпускати. Але вибору у неї не було.

— Куди тебе занесе наступного разу? — Анна поглянула на подругу.

— Не знаю), — Марі спробувала посміхнутись.

— Ти головне хоч трохи себе бережи!!! Хоча, кому я це кажу)… Безпека — це явно не твій козир. Я люблю тебе, крихітко, — Анна поглянула на Тараса.

— Дякую вам за все. Завдяки вам цей день став ідеальним.

— І що ми навіть не обіймемось)? — Тарас усміхнено поглянув на Анну.

І вони міцно обійнялись. Тарас потиснув руку Андрію, і той навзаєм йому подякував. Марі стояла на подвір’ї і дивилась як від’їжджають її найдорожчі. І її охопив такий сум який охоплював її тільки раз. Тоді, коли вони прощались вперше. Машина вже зникла з обрію, але Марі ще декілька хвилин стояла і дивилась на дорогу. А Тарас стояв поруч і вірно чекав свою Марі.

Розділ 46
Усе стає складнішим

До дня народження Тараса залишався тиждень. І Марі починала страшенно нервувати. Почуття нудоти в животі, тепер було її постійним станом. Марі намагалась його побороти, але вдавалось їй це дуже погано. Вона не могла тренуватись, не могла вправлятись в стрільбі, її сковував страх. Здавалось, ще день і вона не витримає. Пробудившись одного ранку Марі навіть не змогла закінчити тренування. Її так нудило, що вона навіть виблювала. Тарас протягом усіх цих днів рано виїжджав на роботу і пізно повертався. Хоч як усі сподівались на позитивне завершення, безперечно, всі розуміли, що є ризик програти цей бій. Тому Тарас намагався владнати всі справи. Марі вже не мала сил, вона вийшла з ванни бліда і слабка.

Зійшовши вниз, вона почала шукати Назара, сподіваючись, що він зможе їй хоч чимось допомогти. Вона не знала чим, але, здається, зараз вона не могла поговорити ні з ким, окрім Назара. Він мав їй допомогти.

— Назаре, добрий ранок, — Марі знайшла Назара в бібліотеці. — Я хочу з вами поговорити.

— Доброго ранку. Так, давайте присядемо, — вони сіли на диван. — Марі, у вас поганий вигляд, — Назар стурбовано поглянув на Марі.

— Я знаю, — Марі не могла приховати стурбованості. — Це все через хвилювання. З кожним днем мене охоплює все більший страх, що я не зможу його захистити.

— Марі… — Назар уважно подивився на Марі. — Ми всі розуміємо, що є ризик. Ви просто людина… Та ще й в такому стані, — Назар пильно глянув на Марі.

Марі була збентеженою.

— У якому стані?

— Ви ж вагітна, — Назар поглянув на Марі, яка, здавалось, ще не до кінця розуміла, що відбувається. — Марі, тільки не кажіть, що ви не знали.

Марі, знала. Не точно, але відчувала, що це так. Вона не хотіла про це знати, принаймні доки все не вирішиться. Напевно їй і було від того ще тяжче. Усе, усе й відразу, до такого Марі точно не була готова. Тільки не до такого. Усе що було раніше кардинально мінялось і Марі так захоплював цей вир подій, що здавалось ще одна подія і вона не витримає. А тут вагітність… Марі поглянула на Назара.

— Ви вже казали Тарасу? — Назар спокійно, але досить вимогливо поглянув на Марі.

— Ні, — Марі достойно витримала його погляд. — І сподіваюсь до того він нічого не дізнається.

— Вам не здається, що він має знати? — Назар не спускав очей з Марі.

— Не зараз. Якщо він дізнається… не дасть мені йому допомогти. Ви ж його знаєте як ніхто інший!? Він не дозволить.

— Так. Але ж у вашому стані небезпечно так ризикувати, — Суворий вираз обличчя Назара змінився на стурбований.

— Я буду обережною, настільки, наскільки зможу. Для мене зараз важливе життя Тараса. Прошу вас про одне, нічого йому не кажіть. Прошу, — Марі благально поглянула на Назара.