Джон Гришем - Острів Каміно

Він обережно взяв до рук «Засудженого» і погладив, мов рідкісну коштовність. Не розгортаючи книгу, він уважно оглянув суперобкладинку, лицевий і тильний боки, корінець. Потерши обкладинку, він тихо промовив, ніби до себе:

— Обкладинка першого видання, яскрава, не вицвіла, жодних дефектів,— Брюс повільно розгорнув книжку на обороті титулу.— Перше видання, надруковане видавництвом Університету штату Луїзіана у січні 1985 року,— він перегорнув ще кілька сторінок, а тоді згорнув книгу.— Прекрасний екземпляр! Я вражений. А ви її читали?

— Ні, але читала кілька детективів Берка.

— Ви ж ніби читаєте здебільшого авторок, а не авторів.

— Так, але це не строге правило. А ви з ним знайомі?

— О, так. Він двічі приїздив у мій магазин. Чудовий хлопець.

— То ви вже маєте два такі перші видання?

— Так, але повсякчас шукаю нові.

— А що ви робили б із цим моїм примірником, якби купили його?

— То він продається?

— Можливо. Я й не підозрювала, що вони такі дорогі.

— Я купив би його за п’ять тисяч, а потім спробував би перепродати вдвічі дорожче. Серед моїх клієнтів є серйозні колекціонери, і я знаю, що кілька з них залюбки її придбали б. Кілька тижнів ми торгуватимемося. Я почну скидати, але нижче семи тисяч не опущуся. Якщо продати її за таку ціну не вдасться, то поміщу її в підвал років на п’ять. Перші видання — це дуже хороші інвестиції, бо їх більше неможливо надрукувати.

— П’ять тисяч доларів,— повторила Мерсер, постаравшись зробити ошелешений вираз обличчя.

— Хоч зараз.

— А можна вторгуватися?

— Звісно, але шість — моє останнє слово.

— І ніхто ніколи не дізнається, звідки вони? Я маю на увазі: не можна буде якось за ними вийти на мене й Тессу?

Брюс розсміявся:

— Ну звісно ж, ні. Це мій світ, Мерсер, і я граю в цю гру вже двадцять років. Ці книги зникли кілька десятиліть тому, і ні в кого не буде жодних підозр. Я приватно запропоную їх своїм клієнтам, і всі будуть щасливі.

— І жодних записів немає?

— Ну а де вони можуть бути? Хто стане вести облік усіх перших видань у країні? Книги не лишають слідів, Мерсер. Чимало з них передаються як коштовності, тобто не завжди враховуються, якщо ви розумієте, що я маю на увазі.

— Ні, не розумію.

— Вони не фігурують у заповітах.

— A-а, зрозуміло. А буває таке, що їх крадуть і перепродають?

— Буває. Я не стану купувати книжки надто сумнівного походження, проте неможливо з вигляду книги визначити, що вона крадена. От візьмімо «Засудженого». Перший тираж був маленьким, і з часом більшість книжок із нього зникла, а через це, як і зазвичай, зросла вартість тих, що збереглися в хорошому стані. Але на ринку досі є багато примірників, і всі вони ідентичні— чи принаймні були такими, коли їх надрукували. Багато з них переходять від одного колекціонера до іншого. Думаю, кілька з них було вкрадено.

— А можна я виявлю нетактовну цікавість і запитаю, яке перше видання — найцінніше у вашій колекції?

Брюс посміхнувся й на мить замислився.

— У цьому немає нічого нетактовного, але про такі речі треба говорити обережно. Кілька років тому я придбав за п’ятдесят тисяч ідеальний примірник «Ловця в житі». Селінджер рідко підписував цей свій шедевр, але той примірник він подарував своєму редакторові. Книжка багато років лишалася в родині цього редактора, і вони її майже не торкалися. Вона в ідеальному стані.

— А як вам вдалося її дістати? Пробачте — це просто приголомшливо.

— Про неї багато років ходили чутки, і джерелом їх, напевно, була сама родина редактора, яка відчула запах великих грошей. Я розшукав племінника редактора, прилетів у Клівленд і напосідав, доки не вмовив продати мені книгу. Вона ніколи не з’являлася на ринку, і, наскільки мені відомо, ніхто не знає, що вона в мене.

— А що ви робитимете з нею?

— Нічого. Просто триматиму у своїй колекції.

— А хтось бачив її?

— Ноель і кілька друзів. Якщо хочете, я залюбки вам її покажу — разом із рештою колекції.

— Було б чудово. Та повернімося до справи. Як щодо Кормака?

Брюс посміхнувся й узяв «Кривавий меридіан».

— А його ви читали?

— Намагалася: він надто жорстокий.

— Мені трохи дивує, що така людина,