Джон Гришем - Острів Каміно

— Може, якось іншого разу,— невимушеним голосом відгукнулася Мерсер: їй блискуче вдалося розіграти байдужість.— А ви не знаєте, скільки ці дві книжки можуть коштувати? Хоча б приблизно?

— Авжеж,— швидко відповів Брюс, ніби лише й чекав на це питання.

Він обернувся до комп’ютера, що був на столі, швидко набрав щось на клавіатурі й поглянув на екран.

— У 1998 році я купив перше видання «Засудженого» за дві з половиною тисячі доларів. За цей час вартість мала зрости десь удвічі. Усе залежить від стану, а його я зможу оцінити лише тоді, коли побачу книгу. Ще один примірник я купив у 2003 році вже за три з половиною тисячі.

Брюс далі прокручував коліщатко миші. Мерсер не було видно екран, але, вочевидь, колекція була досить солідна.

— Я маю один примірник «Кривавого меридіана», який купив у знайомого дилера в Сан-Франциско років десять тому — дев’ять, якщо бути точним. І заплатив я за нього... дві тисячі — але там був невеличкий дефект на суперобкладинці, і книжка було дещо потерта — зовсім не в ідеальному стані.

«То купи для неї підроблену суперобкладинку», — подумала Мерсер, яка тепер дещо розуміла в цьому бізнесі,— проте спромоглася вдати приємне здивування:

— Вони правда так багато коштують?

— Повірте мені, Мерсер: це моя улюблена частина бізнесу. Я на рідкісних книгах заробляю більше, ніж на нових. Вибачте, що вихваляюся,— я просто дійсно люблю цю справу. Якщо вирішите продати ваші книги, буду радий допомогти.

— У них на обкладинці є штрих-коди бібліотеки — це ж має знизити їхню цінність?

— Ні, це не проблема: їх можна видалити, і я знаю всіх реставраторів у нашому бізнесі.

«А також, мабуть, усіх фальсифікаторів».

— То як ви хочете, щоб я вам їх показала?— запитала Мерсер.

— Просто покладіть їх у сумку й принесіть сюди,— відгукнувся Брюс, але зупинився і, трохи подумавши, обернувся до неї й поглянув їй в очі.— Ні, знаєте, краще я заскочу до вас у котедж — тим більше, я й так хотів би на нього поглянути. Я багато років проїжджав повз, і мені він завжди здавався одним із найкрасивіших на всьому пляжі.

— Гаразд — я б і сама не хотіла кудись виносити ці книги.

По обіді час тягнувся повільно, і Мерсер не змогла втриматися від спокуси подзвонити Елейн і повідомити їй новини. Їхній план просувався швидше, ніж вони очікували: Брюс одразу заковтнув наживку з книгами. Той факт, що Брюс незабаром мав відвідати котедж Мерсер, здавався навіть якимось фантастичним, принаймні Елейн.

— А де зараз Ноель?— запитала вона.

— Вочевидь, у Франції. Її магазин зачинено на невизначений термін, поки вона поповнює інвентар.

— Чудово!— промовила Елейн, яка знала, що напередодні Ноель вилетіла з Джексонвілла в Атланту, де о 18:10 сіла на літак Air France, що здійснював прямий переліт до Парижа. Вона прибула в Орлі за розкладом о 07:20 і о 10:40 вилетіла в Авіньйон. Там на неї вже чекав їхній співробітник. Він прослідував за нею, поки вона прямувала до своєї квартири на Рю д’Альже в старій частині міста.

Брюс прибув у котедж о кілька хвилин на сьому, а Ноель тієї миті вечеряла з прегарним джентльменом-французом у відомому маленькому ресторанчику La Fourchette на Рю Расін.

Мерсер визирала крізь жалюзі на передньому вікні, коли до котеджу під’їхав Porsche з відкидним верхом, який вона бачила на стоянці будинку Брюса й Ноель. Брюс тепер був одягнений у шорти кольору хакі й теніску. У свої сорок три він був худорлявий, стрункий і засмаглий, і хоча Мерсер нічого від нього не чула про заняття спортом, було очевидно, що він тримає себе у формі. Після двох довгих вечерь вона знала, що Брюс їсть мало, а випиває в міру — так само, як і Ноель. Вони зналися на їжі, проте споживали її маленькими порціями.

Брюс приніс пляшку шампанського: вочевидь, він не любив гаяти час. Його дружина/партнерка лишень учора поїхала, а він уже намірявся підкотити до нової потенційної пасії — принаймні так вирішила Мерсер.

Вона зустріла його біля дверей і показала йому будинок. На столику для сніданку, де вона намагалася писати свій роман, лежали дві книги.

— Отже, питимемо шампанське?

— О, це подарунок на новосілля — може, стане в пригоді.

— Я тоді поставлю в холодильник.

Брюс сів за столик й одразу ж став видивлятися на книги, мов зачарований.

— Можна я візьму?— нарешті запитав він.

— Звісно. Це ж звичайні старі бібліотечні книжки, хіба ні?— зі сміхом відгукнулася Мерсер.