Джон Гришем - Острів Каміно

— Вона читала все підряд, що можна було знайти в бібліотеці.

Оглянувши суперобкладинку, Брюс промовив:

— На корінці кілька зморщок — мабуть, через старіння,— і фарби трохи зблякли. Загалом обкладинка в хорошому стані.

Він розгорнув книгу, оглянув форзац і уважно прочитав оборот титулу, а тоді перегорнув кілька сторінок — так повільно, ніби читає,— і, не відводячи очей від книжки, тихо вимовив:

— Я в захваті від цієї книги. Це п’ятий роман Мак-Карті й перший, у якому події відбуваються на Заході.

— Я подужала сторінок п’ятдесят,— зізналася Мерсер.— Така відверта, моторошна жорстокість.

— Авжеж,— погодився Брюс, продовжуючи гортати сторінки, ніби йому ті сцени насильства були до душі. Нарешті він акуратно згорнув книгу й сказав:

— Стан, як кажуть у наших колах, майже відмінний. Кращий, ніж у мого примірника.

— А скільки ви за нього заплатили?

— Дві тисячі, дев’ять років тому. Я готовий запропонувати вам за неї чотири тисячі і, напевно, просто залишу її в колекції. Чотири тисячі — це максимум.

— Отже, десять тисяч за дві книги — я й гадки не мала, що вони можуть стільки коштувати.

— Я знаюся на цій справі, Мерсер. Десять тисяч — це хороша ціна як для вас, так і для мене. То як вам моя пропозиція?

— Не знаю, мені треба ще подумати.

— Гаразд. Я не буду на вас тиснути. Але поки ви думаєте, будь ласка, дозвольте мені помістити їх у моє сховище. Як я вже казав, солоне повітря для них згубне.

— Звісно, беріть. Дайте мені кілька днів, і я визначуся.

— Не турбуйтеся: спішити нам нікуди. То як щодо шампанського?

— Так, звісно. Уже майже сьома.

— У мене є ідея, — сказав Брюс, підводячись і беручи книги.— Давайте вип’ємо на пляжі, а тоді трохи прогуляємось. Робота не дозволяє мені часто бувати на пляжі. Я люблю океан, але рідко навіть маю змогу його побачити.

— Гаразд,— погодилася Мерсер, трохи повагавшись.

Що може бути кращим за романтичну прогулянку берегом океану з чоловіком, який стверджує, що він одружений? Мерсер дістала зі столу невеличку картонну коробку й простягнула Брюсові, який поклав туди книги, поки Мерсер забирала з холодильника шампанське.

Прогулянка до Ritz і назад тривала годину, і коли вони повернулися в котедж, над дюнами вже загусали сутінки. Келихи були сухісінькі, і Мерсер, не гаючи часу, знов їх наповнила, а потім долучилася до Брюса, який уже встиг усістися в плетене крісло-гойдалку на терасі.

Під час прогулянки вони вже поговорили про його сім’ю: про раптову смерть батька, про спадщину, яка дозволила йому купити книжковий магазин, про матір, з якою він не бачився майже тридцять років, про те, що з сестрою він майже не спілкувався, з тітками, дядьками й кузенами не спілкувався зовсім, а дідусі й бабусі його давно померли. Мерсер своєю чергою розповіла стільки ж про себе, а на додачу поділилася з ним трагічною розповіддю про душевну хворобу своєї матері, через яку та опинилася в психлікарні. Про це вона ніколи й нікому досі не розповідала, але розмовляти з Брюсом було легко — і легко було йому довіряти. До того ж в обох були шрами від дитинства в проблемній сім’ї, а тому вони були ніби на рівних і могли вільно обмінюватися думками й обговорювати одне з одним свій досвід. З кожним новим одкровенням вони знаходили нові приводи посміятися.

На другому келиху шампанського Брюс промовив:

— Я не згоден із Майрою. Вам не слід писати про сім’ї. Ви це вже раз зробили — і зробили блискуче,— та того одного разу достатньо.

— Не хвилюйтеся: Майра — це, напевно, остання людина, до порад якої я стала б дослухатися.

— Та чи ви від неї не в захваті? Адже таких дивачок треба ще пошукати!

— Ні, поки не сказала б, що в захваті, проте вона починає мені подобатися. Чи в неї справді купа грошей?

— Хто її знає... Судячи з усього, вони з Лі живуть непогано. Написали разом уже сотню книг, і, до речі, Лі в написанні любовних романів брала набагато активнішу участь, ніж готова визнати. Деякі з їхніх книжок і досі непогано продаються.

— Це, мабуть, приємно.

— Мерсер, я добре знаю, як важко писати, коли геть не маєш грошей. Я особисто знаю багатьох письменників, і лише одиниці з них заробляють на продажах своїх творів достатньо, щоб цілком присвятити себе написанню книг.

— А отже, доводиться викладати: знаходиш якийсь університет, у якому можна