Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Дуже вдячні капітанові, — процідив його світлість, помітивши, що Арабелла не дуже поспішає з відповіддю. Вона сиділа, насупившись, і дивилася кудись перед собою.

— Так... вам легко говорити, — озвався Пітт. — Капітан іде на ризик. Не кожен зважився б ризикувати на його місці, але його вже не переробиш.

Пітт вийшов, лишивши лорда Джуліана з його власними роздумами, і його світлість зі ще більшою тривогою став вивчати своїми безбарвними, сонними очима зосереджене обличчя Арабелли. Нараз міс Бішоп перевела погляд на нього й промовила:

— Ваш Каузак, мабуть, правду казав.

— Я помітив, що ви перевіряли це, — сказав лорд Джуліан. — І не доберу, навіщо воно вам.

Не дочекавшись відповіді, він знову став мовчки стежити за нею, перебираючи пальцями кучері золотистого парика, що обрамляв його обличчя.

Міс Бішоп, похмура й замислена, сиділа коло стола і, здавалося, уважно розглядала чудове іспанське мереживо, яким була обшита скатертина. Нарешті лорд Джуліан порушив тишу.

— Він вражає мене, цей чоловік, — почав він тихим, кволим голосом, який, мабуть, ніколи не мінявся в тоні. — Змінити курс заради нас?! Просто загадка! Який ризик — увійти у води Ямайки, і знову-таки заради нас. Ні, цей чоловік надзвичайно дивує мене!

Арабелла звела свої задумані очі на лорда. Увесь її вигляд свідчив, що вона чимсь заклопотана. Потім, як йому здалося, губи її якось дивно, майже зневажливо скривилися, і ніжними пальчиками вона почала вистукувати по столу.

— А мене дивує геть інше: як це так, що він не збирається взяти за нас доброго викупу, — промовила вона.

— Хоч ви й заслужили на це!

— Он як! А чому, цікаво знати?

— Тому, що ви образили його.

— Я звикла називати речі їхніми власними іменами.

— Звикли? Побий мене грім, але я не вихвалявся б цим! Це свідчить або про крайню молодість, або про велику дурість. — Як бачите, його світлість добре засвоїв уроки свого високого родича, лорда Сандерленда. Помовчавши, він додав: — Ви ж знаєте, що в цьому разі це вияв невдячності.

Щоки дівчини почервоніли.

— Ваша світлість, я бачу, що ви незадоволені моєю поведінкою... Шкода, звичайно. Проте я сподіваюсь, що це незадоволення породжене життєвим досвідом, а от я і досі не знала, що невдячність властива виключно молодим і дурним.

— Що ви, міс, я говорив зовсім не те. Якби ви були вислухали мене уважніше, то не вийшло б такого непорозуміння. Не завжди ж говорять про все те, що думають. Невдячність, звісно, властива людині, але виявляти її — означає легковажити.

— Я... я не розумію вас. — І Арабелла знову насупилась. — До кого і в чому я була невдячною?

— До кого? До капітана Блада. Хіба він не прийшов і не врятував нас із полону?

— Прийшов? — крижаним голосом перепитала вона. — Хіба він знав, що ми на «Мілаґросі»?

Його світлість почав виявляти ледве помітне роздратування.

— Знав він чи не знав, але ви, власне кажучи, добре розумієте, що саме він урятував нас, — докорив він. — Ви хоч і живете в цій варварській частині світу, а й досі не знаєте того, що добре відомо в Англії: капітан Блад, по суті, воює лише з Іспанією. Назвати його розбійником і піратом, як це зробили ви, — значить вчинити необдумано й необережно.

— Необережно? — з презирством перепитала Арабелла. — А чому мені треба бути обережною?

— Бачу, що ви цього не хочете зрозуміти. Але тоді подумайте хоч про елементарне почуття вдячності. Мушу чесно зізнатись, міс Бішоп, що на місці Блада я не зміг би бути таким ангелом. Щоб мені луснути, не зміг би! Ви тільки уявіть собі, скільки лиха він зазнав від своїх співвітчизників, і тоді ви, так само, як і я, дивуватиметеся, що він ще здатний розрізняти англійців від іспанців. Бути проданим у рабство! Бр-р! — І його світлість здригнувся. — І кому? Запеклому колоніальному плантатору! — На цих словах він затнувся. — Даруйте мені, міс...

Презирство Арабелли почало переростати в злість.

— Зопалу ви надто далеко зайшли, захищаючи цього... морського розбійника!

Лорд Джуліан знову звів на неї свої безбарвні очі, потім, трохи примружившись і схиливши голову, лагідно запитав:

— Мені хотілося б знати, за що ви його так ненавидите?

Помітивши, як Арабелла зашарілася і як у її очах спалахнув гнів, його світлість вирішив, що розгнівив дівчину. Але вибуху не сталося, вона опанувала себе.

— Ненавиджу, кажете? Яка недоречна думка, лорде! Я його просто не помічаю.

— А даремно. Вам слід було б помітити його, міс. — Його світлість говорив зараз одверто і саме те, що думав. — Він заслуговує на це. Людина, яка змогла з таким блиском розгромити іспанського адмірала, була б дуже цінною для нашого флоту. Він недаремно служив під командою де Рітера. Рітер був великий флотоводець, і будь я проклятий, коли учень не гідний свого достойного вчителя. Я не певен, чи знайдеться у військово-морському флоті Англії ще хтось такий, хто б зрівнявся з ним! Уявіть тільки! Навмисне врізатись між двох іспанських кораблів на відстані прямого пострілу і таким чином змішати їм усі карти! Такий маневр потребує сміливості, вміння й винахідливості. Він обдурив не тільки мене, сухопутного пацюка. Іспанський адмірал — і той розгадав його намір занадто пізно, коли вже капітан Блад остаточно притис його до стіни. Велика людина, міс Бішоп! Таку людину не можна не помічати!

Не стримавшись, Арабелла Бішоп зауважила з ноткою помітного сарказму:

— Тоді використайте свій вплив на лорда Сандерленда, і нехай той порадить королю взяти Блада на королівську службу.

Його світлість привітно всміхнувся:

— А це вже зроблено. У мене в кишені