Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

співіснування геополітичних комплексів і т. п. Ціною такого миру між СССР і західніми державами мали бути ті народи, які до того часу впали жертвами російського імперіялізму.

Завдяки такій політиці західніх держав, після закінчення другої світової війни большевики не мали жодного зовнішнього противника і всю свою енергію спрямували передусім на поборення тих визвольних рухів поневолених ними народів, які широко розгорнулись в час війни; на закріпачення новопідбитих країн і на підготову до дальших загарбань. Поруч з тим, російський імперіялізм став розгортати свій наступ у різних напрямках, на різні народи, методами внутрішнього розкладу, підміновування і безпосередньої аґресії. Зокрема в східній Азії московська експансія досягла величезних здобутків.

Це довело до остаточного краху систему політики «великих трьох» і виявило її ефемеридність. Стан ілюзоричної рівноваги був захитаний і в різних кінцях земної кулі дійшло до безпосередніх мілітарних зударів. Цим започатковується новий етап взаємин між СССР і його «союзниками». Новим у цьому етапі є те, що одна з великодержав — ЗСА, перейшла до мілітарних протидій безпосередньо власними силами. Але ця зміна характеру відносин стосується до методів політики супроти большевизму, а не до засад-ничих цілей цієї політики.

Цілі політики західніх держав супроти СССР, докопуваної нині новими методами — користуванням зброї, залишаються старі: привернути й зберегти дотогочасний стан розмежування впливів між західнім бльоком держав і СССР і в висліді прийти до стабілізації взаємин і співжиття з Совєтським Союзом. У цій політиці є закладена засаднича згода на існування московського імперіялістичного большевизму, з цілою його суттю і практикою супроти уярмлених ним народів, пасивне незацікавлення долею і змаганням тих народів.

Гасла оборони народів перед большевицьким поневоленням і винищуванням, гасла захисту демократичних свобід і форм життя, під якими західні держави протиставляться большевизмові, у політиці цих західніх держав і надалі стосуються тільки до тих країн, на яких їм спеціяльно залежить, щоб вони не попали під большевицьке панування. У випадку Кореї західні держави підтримують «ідею свободи» лише для південної частини корейського народу, а північну й далі готові залишити на поталу большевизмові, себто розрізати корейський народ на дві частини, дарма, що міжнародніми договорами й актами ОН ґарантовано державну незалежність єдиної і цілої країни. Отож, насправді йде про збереження розмежування сфер «впливів» через живі національні організми.

III.

Сучасну політичну ситуацію в світі формує не тільки протиставлення двох силових бльоків великодержав — СССР з його сателітами, і держав Заходу. Не меншу, а в остаточному висліді вирішальну ролю відограють визвольні змагання поневолених народів у всьому світі за свою самостійність і за державну суверенність, які творять собою комплекси третьої сили і поруч обидвох протиставних бльоків формують міжнародній силовий уклад.

Одночасно серед численних народів проходять процеси глибинних зрушень у сферах духовости, внутрішніх політичних і суспільно-економічних відносин, які в своїй сукупності формуються у національну ідею і націоналізм, як універсальну політичну систему, як підставовий чинник світової організації цілого людства.

Західні держави недоцінюють або заперечують значення і рушійну силу національної ідеї і визвольних рухів поневолених народів. Вони не дають розв'язки для самостійницьких змагань народів у своїх колоніях і не хочуть зайняти активної прихильної постави до визвольних рухів народів у підбольшевицькій Европі й Азії, як цього вимагає спільна для всіх народів справа боротьби проти російського імперіялізму і його міжнароднього знаряддя — большевизму. Натомість большевизм, за своєю природою наскрізь ворожий до національної ідеї. Він нещадно винищує національно-самостійницькі змагання і сили поневолених Росією народів (хоч намагається прикрити це пропагандою нібито самостійних держав-сателітів і союзних національних республік у складі СССР), поза своїми кордонами виступає як речник національної ідеї, підтримує і спомагає самостійницькі змагання колоніяльних і напівзалежних держав і народів, щоб підсилювати їхню боротьбу проти західніх держав і намагається спрямувати цю боротьбу на комуністичні рейки з метою виперти західні держави з тих країн і через систему комуністичної внутрішньої організації життя тих народів загарбати їх під своє панування.

Революційно-визвольна боротьба України і цілого протиболь-шевицького бльоку народів ведеться осамітнено, власними силами наших народів, без жодної підтримки з боку західніх держав. Ця боротьба була, є і буде найпевнішим, незмінним і в кожній ситуації активним чинником у світовому фронті проти большевизму й загарбницького російського імперіялізму усіх його'форм. Визвольний протибольшевицький фронт поневолених народів у світовому змаганні двох ривалізуючих бльоків творить третю силу, яка різниться від них своїми цілями, якістю і способами дії.

У досьогочасній політиці західніх держав, а зокрема ЗСА, немає жодних серйозних проявів позитивної настанови до нашої національно-визвольної, протимосковської (протибольшевицької) боротьби і до її цілей — знищення большевизму і всякого загарбницького російського імперіялізму, розподілу СССР і побудови самостійних національних держав досі поневолених народів. Коли ж такий досьогочасний стан міг оправдуватися бажанням мирного співжиття і «союзницької» співпраці з СССР «за всяку ціну», то мірою того, як «холодна війна» переростає в гарячу, продовження цієї політики наочно доводило б, що чинники, які кермують політикою західніх держав, а головно США, Великобрітанія і Франція, мають засадничо інші цілі супроти СССР і наших народів, ніж ті, до яких змагає наша боротьба — до розвалу й розподілу російської імперії, СССР, і до побудови національних держав.

IV.

Нема поважних виглядів на здійснення бажань західніх держав, а саме, щоб збройний конфлікт у Кореї і ціле напруження ситуації швидко закінчилися приверненням попереднього стану розмежування сфер впливу, і щоб у висліді їхньої рішучої постави наступила стабілізація стосунків — ширше й тривкіше порозуміння з СССР. Большевики не хочуть жодної справжньої стабілізації, ані миру, і не думають припиняти дальшого походу свого імперіялізму… Вони з усіх сил намагаються зробити так, щоб розгорілася і поширилася війна західніх держав з самостійницькими і комуністичними рухами народів східньо-південної Азії, на Маляях, у Кореї і з комуністичним Китаєм. Розпаливши війну між західніми державами і азійськими народами, Москва буде її підтримувати, підсилювати й поширювати всякими способами з тією метою, щоб західні держави витратили багато сил, позбулися всякого довір'я у широких мас азійських народів. На тлі того повинен би неспівмірно зрости воєнно-політичний престиж СССР, як потуги, яка ще не сказала свого слова і яка вирішить ціле змагання таким способом, що у найдогідніший для неї момент вона вступить в одверту війну, або, при некорисному для неї розвиткові, шукатиме іншого, тимчасового, компромісового виходу у вигляді «посередництва» в «мирі Китаю з США» і т. п.

Ставка політики західніх держав на те, що конфлікт у Кореї, при їхній рішучій у ньому поставі і мілітарній реакції, поставить тверду межу дальшому наступові російського імперіялізму і доведе до мирної стабілізації та співпраці між