Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

від нього коштом інших народів. Коли ж якісь українські чинники в розпачливому становищі уважали, що найважливіша справа рятуватися найперше від того ворога, який старший, історичний, «вічний», і що неможливо боротися в такій ситуації на два фронти, або які рахували на те, що в німецькій політиці, під час війни з СССР, буде бодай трішки якогось політичного глузду супроти народів, які ведуть боротьбу проти того ж самого ворога, — то котрий нарід має якенебудь моральне право це судити, розглядати як коляборацію? Де є на світі такий нарід, така держава, які мали б таку ситуацію, чи навіть значно легшу і не сплямили своєї політики пактуванням з великим лихом — загрозою для цілого світу, чи-то з гітлеризмом, чи з його старшим братом і майстром — большевизмом? Кожну таку спробу сторонніх чинників судити якусь українську політичну течію, як коляборантську, мусимо з обуренням відкинути.

Але тепер уже та хвиля запаморочення в західньому світі проминула й не може вже бути в українському політичному житті за кордоном викликаної ним психози, що треба щось таїти, укривати. В нас такого не було й немає. Тепер, врешті, можемо спокійно розглядати всі явища нашого політичного життя недавнього минулого, самі між собою і самі для себе. Чужинним чинникам немає до того ніякого діла, чужих судів ми не шукали й не маємо шукати. Але й не маємо чого скривати, промовчувати. Висвітлити такі питання, які тут були порушені уважаємо за конечне і корисне для правильного розвитку українського життя. З минулого досвіду тільки тоді може нарід витягнути належні висновки на майбутнє, коли це минуле висвітлене в найважливіших, історичних моментах, а не закрите туманом мовчанки і неправди. По-друге, все це дуже недавнє минуле, тому й у сучасності живуть і діють ті самі мотори, ті самі сили, напрямки і концепції, які тоді діяли. І в найближчому майбутньому далі будуть діяти ті з них, які залишаться. Отже роз'яснення вчорашнього служить роз'ясненню сьогоднішнього і кидає жмутки світла на зародки завтрішніх подій в українському політичному житті.

ВІЙНА В КОРЕЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПОЛІТИКА

Ця стаття написана у зв'язку з Конференцією АБИ, яка відбулася в днях 12–14 червня 1950 р. в Едінбурзі, під патронатом Шотляндської Ліґи Европейської Свободи. Користаючись прикладом Корейської війни (1951–1953), як маркантним виявом московського імперіялізму, автор ще раз вияснює й уточнює підстави української національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьбу а також важливости спільного протибольшевицького фронту поневолених Москвою народів.

Стаття «Війна в Кореї і національно-визвольна політика» не мала підпису автора (авторство Степана Бандери ствердив редактор «Сурми» Степан Ленкавський), була друкована в журналі «Сурма», Мюнхен, ч. 21, липень 1950 р.

* * *

Сучасна війна в Кореї е лише одним із інцидентів, який постав у висліді ривалізації між собою світових потуг за закріплення позицій посідання, здобутих у висліді другої світової війни. Хибна, безпринципна і в своїй засаді імперіялістична політика більшости західніх держав супроти азійських народів об'єктивно прокладає шлях для російського імперіялістичного наступу через облудне зовнішнє підтримування ним національних змагань цих народів, з одночасною внутрішньою пенетрацією комунізму й комуністичної партії, які фактично з середини знищують національний зміст змагань цих народів.

Ми глибоко співчуваємо трагедії корейського народу, який став об'єктом інспірованої, організованої, з-зовні підсичуваної внутрішньої громадянської війни, у якій брат убиває брата. Вину за це поносить російський імперіялізм, який є першим і фактичним спричинником шаліючої проти корейського народу війни. Але й ті держави, які після закінчення другої світової війни, поділили землю і народ Кореї (що не була ні спричинником, ані учасником тієї війни, а поневоленою нацією) на дві частини, північну й південну, і цим заклали основи для війни проти корейського народу, — фактично потурали плянам російського імперіялізму супроти Кореї.

Корейська війна, як одна з сьогочасних актуальних ланок єдиного ланцюга всеобіймаючого наступу російського імперіялізму, є нагодою ще раз перевірити, вияснити й уточнити, на основі досвіду останніх літ, підстави української національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьби, зробити її дійовим інструментом нашого кожночасного поступовання і зберегти її від того, щоб вона збивалася на чужі манівці, у висліді чого усунути небезпеку, щоб українська політика була втягнена в сателітну ролю при чужих політиках, а революційне змагання нації за свою державу, щоб перетворилося в погній для чужого поля.

І.

Єдиний шлях до визволення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави — це національно-визвольна війна українського народу проти російської імперії, яка нині зветься СССР; революційно-визвольна боротьба власними силами, за всіх умов, без уваги на міжнародню ситуацію. Український націоналістичний рух послідовно веде визвольні змагання народу цим шляхом.

На успішне розгортання революційно-визвольної боротьби складаються такі чинники:

а) зріст революційного потенціялу, динаміка й підготованість визвольних сил нації до повного розгортання боротьби у повстання і революційну національно-визвольну війну;

б) поширення революційної протибольшевицької і протиросійської боротьби серед інших народів, зміцнення визвольного фронту народів поневолених московським імперіялізмом;

в) внутрішня ситуація в СССР, зокрема наслідки протибольшевицьких дій революційних сил, реакція народніх мас на соціяльне уярмлення, заламання і кризи в большевицькій системі.

Сприяючими чинниками є: міжнародня ситуація, відносини між СССР і зовнішніми силами, наскільки вони зв'язують і тримають в напруженні большевицькі сили, сприятлива постава зовнішніх сил до визвольної боротьби підсовєтських народів.

Наявність, сила, ширина і глибина та революційна напруга трьох основних складників, з яких твориться процес національно-визвольної боротьби, вирішують її остаточний вислід. Найтяжча зовнішньо-політична ситуація СССР і навіть повний його мілітарний розгром у зовнішній війні і за найсприятливішої постави зовнішніх сил до ідеї національно-державного визволення України, без суверенне організованої і незалежно діючої власної сили, волі для України не принесуть.

II.

Сучасне міжнародне становище треба вважати переломною фазою найчорнішого періоду новітньої історії — найвищого піднесення і розвитку московського імперіялізму і найбільшої дійовости його знаряддя — комуно-большевизму. Війна Німеччини в 1941 році проти СССР вивела Советський Союз з стану «світового арбітра і визволителя всього світу», що його він зумів зайняти на печатках світової війни, і він не з своєї власної волі опинився в лавах «союзників» — противників Німеччини; замість єдиного «світового визволителя», СССР став одним із «великої трійки».

А західні світові потуги, з реального й конкретного в той час власного інтересу в обличчі безпосередньої загрози від Німеччини, прийняли і співпрацювали з цим «союзником», і в процесі війни та після її закінчення шукали тривкого співжиття і співпраці з СССР на тій підставі, що він, мовляв, загальмує свою «програму максимум» і вкладеться в якусь схему світової політичної системи, розбудованої на засаді «сфер впливів»,