Сьюзен Коллінз - Переспівниця

Ролик прокручували знову і знову. Капітолій упивався своєю перемогою, особливо наді мною. Далі пустили ролик про те, як саме Переспівниця стала знаменом повстання (гадаю, це була давня заготовка — надто вилизаним він здавався), а тоді в прямому ефірі кілька репортерів розпочали обговорення мого цілком заслуженого кінця. Трохи згодом повідомили, що пізніше Снігоу зробить офіційну заяву, й екран телевізора почорнів.

Повстанці не намагалися втрутитися в трансляцію, а отже, повірили в те, що ми справді загинули. Якщо це так, тоді ми залишилися без підтримки.

— Що ж, ми померли, і що робитимемо далі? — запитав Гейл.

— Хіба не очевидно?

Ніхто й не помітив, як отямився Піта. Не знаю, скільки часу він спостерігав за тим, що відбувалося на екрані, однак, судячи з жалібного виразу на обличчі, гадаю, достатньо довго. І бачив, як сам він оскаженів, хотів прострелити мені голову і штовхнув Мітчела у пастку. Поволі сідаючи у кріслі, він обернувся до Гейла:

— Далі слід... убити мене.

Розділ 3

Уже вдруге менш ніж за годину пролунала пропозиція вбити Піту.

— Не будь смішним, — мовила Джексон.

— Я щойно вбив вашого товариша! — гаркнув Піта.

— Ти просто його відштовхнув. Ти не міг знати, що він потрапить у пастку, — сказав Фіней, намагаючись заспокоїти Піту.

— Ну то й що? Хіба він не мертвий? — з очей Піти бризнули сльози. — Я не знав. Я ще ніколи себе таким не бачив. Катніс має рацію: я чудовисько. Мутант. Снігоу зробив із мене зброю!

— Це не твоя провина, Піто, — мовив Фіней.

— Вам не слід брати мене з собою. Це тільки питання часу. Я обов’язково ще когось уб’ю... — Піта обвів поглядом наші збентежені обличчя. — Ви, мабуть, думаєте, що буде людяніше просто відпустити мене. Дати мені шанс на виживання. Однак це те саме, що віддати мене в руки Капітолія. Гадаєте, ви зробите мені послугу, відіславши назад до Снігоу?

Піта. Знову в руках Снігоу. Тортури змінять його до невпізнанності, й він уже ніколи не зможе стати собою.

У голові чомусь сплив останній куплет «Дерева страстей», у якому чоловік воліє, щоб його кохана радше померла, ніж пізнала зло, яке чекає на неї в цьому світі.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

В мотузяних ми намистах, поряд день у день...

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

— Не хвилюйся, я тебе встигну вбити, — мовив Гейл. — Обіцяю.

Піта вагався, мовби зважуючи надійність Гейлової обіцянки, а тоді похитав головою.

— Не вийде. А що як тебе не буде поряд? Мені потрібна отруйна пігулка, як у вас.

Ягода. В таборі залишилася ще одна пігулка — в рукаві мого костюма Переспівниці. В нагрудній кишені мого однострою також лежить пігулка. Дивно, що Піті не видали. Можливо, Коїн побоялася, що він її ковтне ще до того, як йому випаде нагода мене вбити. Цікаво, Піта хоче ковтнути пігулку просто зараз, щоб позбавити нас необхідності вбивати його, чи тільки в тому разі, якщо знову потрапить у руки Капітолія? Судячи з його стану, він рано чи пізно таки ковтне її і полегшить життя всьому загону. Відпаде необхідність вбивати його власноруч, якщо в нього знову станеться напад неконтрольованої люті.

Не знаю, в чому справа — в «секретах», в невідступному страхові чи в смерті Богза, однак я почувалася так, ніби знову опинилася на арені. Мовби ніколи й не полишала її. І повинна боротися не тільки за своє життя, але й за Пітине. Скільки задоволення отримав би Снігоу, якби я власноруч убила Піту! Якби його смерть була на моєму сумлінні до кінця життя...

— Справа не в тобі, — мовила я. — У нас важливе завдання. І без тебе нам його не виконати.

Я обвела присутніх поглядом.

— Ну що, пошукаємо щось попоїсти?

Окрім аптечки і камер, у нас не було нічого, тільки наші однострої та зброя.

Півзагону залишилося в кімнаті наглянути за Пітою, а заодно дочекатися звернення Снігоу, решта ж вирушили на пошуки харчів. У цьому незамінним виявився Мессала, бо він мешкав у схожій квартирі та добре уявляв, де тут зазвичай зберігається їжа. Наприклад, він знав, що припаси можуть бути за дзеркальною панеллю у спальні, так само як і у вентиляційній системі в коридорі. Тож хоча кухонні шафи були порожні, в інших сховках назбиралося зо тридцять бляшанок консервів і кілька коробок печива.

Такі таємні припаси викликали бридливість у солдатів з Округу 13.

— Хіба це не протизаконно? — запитала Ліг 1.

— Аж ніяк — у Капітолії усі вважали б вас дурнем, якби ви не робили запасів на чорний день, — пояснив Мессала. — Ще перед Червоною чвертю люди почали запасатися дефіцитними товарами.

— А в інших округах у цей час усього бракувало, — мовила Ліг 1.

— Твоя правда, — відповів Мессала. — Але тут таке життя.

— Наше щастя, бо що б ми зараз їли на вечерю? — сказав Гейл. — Беріть собі кожен бляшанку консервів.

Дехто з загону завагався, та як іще нам було ділити їжу? Щось я була не в гуморі ділити все на одинадцять частин, беручи до уваги вік, вагу тіла й фізичне навантаження. Я полізла в коробку й дістала якусь тріску в олії, аж тут Піта простягнув мені бляшанку.

— Ось візьми.

Беручи бляшанку, я й не підозрювала, що там. На етикетці було великими літерами написано «Тушкована ягнятина».

На мене накотилися спогади, і я міцно стиснула вуста. Крізь каміння пробивалися важкі краплі дощу, я невміло фліртувала, а у прохолодному повітрі печери плавав аромат моєї улюбленої капітолійської страви... Отже, Піта теж це пам’ятає. Якими щасливими, якими голодними і якими близькими ми були тоді, коли Геймітч прислав нам смаколики!

— Дякую, — я зірвала покришку. — Навіть чорнослив є.

Зігнувши покришку, я скористалася нею як ложкою і вкинула трохи ягнятини до рота. Тепер ще й смак нагадує мені про арену.

Ми саме пустили по колу коробку вишуканого печива з кремом, коли з телевізора знову долинув сигнал. На екрані під звуки гімну з’явився герб Панему. Одна по одній вискакували світлини загиблих — точно так само трибутів на арені сповіщали про смерть їхніх суперників. Спочатку з’явилися чотири фото нашої знімальної групи, потім обличчя Богза, Гейла, Фінея, Піти і