Дарунок Корній - Зворотний бік темряви

розпочавши. Що мені може доброго запропонувати сірий бік, світ безглуздий та нецікавий? Зрештою, ви нічим не ліпші від неї. Такі ж зрадники! Який бік ти зрадив? Слово честі, не темний, бо я б тебе знав. Колишній світлий? О, пречудово! Дане право вибору, дурне право вибору в світлих, навіть тоді, коли випито усіма з чаші пізнання.

Стрибогу досі не доводилося отак упритул зустрічатись із сірими безсмертними. Ті завжди поводилися хитро та обережно, робили свою сіру справу, споюючи світи обіцянками та спокусами, а потім просто щезали, мов роса під сонцем. А наслідки завжди були недобрими, як для світлих, так і для темних. Стрибог ненавидів цих зухвальців. Світлі вважались відкритим ворогом, а сірий ворог був не просто закритим чи невідомим, був невидимим. Спокушував незміцнілі смертні душі обіцянками великого та могутнього ніщо. Так, там немає ані темряви, ані світла, але там немає і ненависті, зла, зрад, кохання, самопожертви, добра і віри з надією. Натомість є щире бажання смертних ставати нічим не гіршими від безсмертних. Бути богами, бо той, хто створений на подобу божу, нічим (ані можливостями, ані талантами) не може поступатися безсмертним, які зухвало взяли на себе цю місію. І тепер один з отих сірих нахаб стоїть перед ним і хитро шкіриться.

Ворожий блиск в очах Стрибога, його піднята вгору рука, схоже, не дуже лякали сірого. Стрибог провадив:

– Ну, і якого тобі я, сірий безсмертний, здався? Зі мною одні проблеми!

Чолов’яга не відповідав, чекаючи від Стрибога ще слів. І той таки далі продовжував:

– Хм! Сірий! Ех, у тебе навіть імені немає. Тільки обличчя безлике, – дорікнув зневажливо.

– Ім’я вимагає прив’язаності, – продовжуючи шкіритися, відповідав спокійно сірий: – До тих, хто давав його, і до оточення та обставин. Відсутність імені це щире бажання досягнути гармонії з собою та зі світом творця. Бо кожен із нас – частинка творця, його клітинка, атом у його тілі. Хіба божа частинка потребує окремої назви, яка може осквернити творця? Людина, смертна та безсмертна, – це сотворена творцем субстанція, ним народжена. Шановний Стрибоже! Хочеш дізнатися про нас більше – йди зі мною, і я тобі покажу те, що за упередженнями та недовірою не бачать сліпці – темні та світлі сліпці.

Стрибог уважно вивчав чоловіка. Думки того – на диво відкрита книга. Він і справді нічого від нього зараз не ховав. Стрибог пригадав, що колись і сам був трохи захоплений філософією сірості, навіть Птасі якось говорив про бажання об’єднати світлу та темну сторони, створивши таким чином гармонію. Жінка іронічно відповідала на такі візії:

– Ага, давай змішаємо докупи темне та світле, може, в результаті щось і отримаємо, але ще більше втратимо. Чи ти думаєш, що мудріший від творця?

Тоді не смів і думати про свою вищість від батька-творця, того, хто всіх та все створив. Однак після останньої сварки з Мором щось усередині похитнулося. Навіть рідний отець не хотів його розуміти.

Сірий легко прочитав сумніви в очах Стрибога, бо відразу схопився за них, мов за невидиму нитку досвідчений маніпулятор-павук, що зараз сплете з неї підступну пастку.

– Поважний Стрибоже, ти нічого не втрачаєш. Сірі допоможуть тобі знайти того, хто спокусив світлу Птаху. Ми допоможемо покарати його та її, тільки зажадай. Тобі потрібен союзник. Ти це розумієш добре, тому…

– На сірий бік я не перейду, – різко перебив чоловіка Стрибог.

– Ти не дослухав, шановний Стрибоже! Я цього і не пропоную. Сірий бік має бути для тебе свідомим вибором, а не присилуванням. Ми зневажаємо рабство. Тому, величний Стрибоже, відверто пропонуємо тобі допомогу тільки тому, що відчуваємо у твоєму серці сумніви. Допомога взамін на маленьку екскурсію сірим світом. І, коли з проблемою «Птаха» буде покінчено, ти, шановний Стрибоже, зможеш або приєднатися до сірих, або просто піти.

– Піти? Просто піти? Куди? – Стрибог недовірливо дивився на чоловіка, поволі опускаючи вниз руку.

– Так. Просто піти. А куди? Це тобі вирішувати. Твоя воля! Ми ніколи нікого не силуємо, не ламаємо волі. Вільний вибір.

Цікаво. Стрибог добре знав про чесні «методи» темних. Там жодного натяку на вільний вибір. А тут таке пропонується! Що він, зрештою, втрачає? Рука розслабилася. Темний клубок, що витав навколо неї, розтанув. Він розтиснув кулак правої руки та різко викинув її перед собою. То була простягнута долоня для привітання чи, в даному випадку, знак доброго наміру.

Він згоден.

Сірий відповів на Стрибогів жест майже миттєво, навіть не намагаючись приховати на обличчі задоволення від оборудки, яка мусила реалізуватися, інакше – якого він тут робить.

– Що ж, ласкаво просимо на сірий бік, Стрибоже, – загугнявив майже переможно.

– А хіба він є? – запитав саркастично Стрибог. – То брудно-білий або вичовганий темний, чи не так?

Сірий хитро посміхнувся, не кваплячись забирати свою долоню з руки Стрибога. І Стрибогу чомусь полегшало: він врешті несподівано для себе отримав союзника, ще не знав, чи надовго, чи добре чинив, але гірше вже не буде точно. Він зараз повернув на нову дорогу, ще не знаючи, якою вона стане для нього. Але те, що не нудною, – безперечно.

9. Сірість матерії

– Перше правило сірих – відсутність будь-яких правил, якщо тільки це йде на благо нашому ідеалу. А ідеал сірих – це вільні люди, не має значення смертні вони чи вибрані, тобто безсмертні. Усі вони частинка бога, вічно живі душа та дух. Роби ближньому те, що б ти хотів та бажав собі. І навпаки, коли тебе вдарили по лівій щоці, не підставляй праву, а боронися. Якщо цього не робити, то твій нападник вважатиме, що отримав право контролювати ближнього, ображати невинного, а кому від цього ліпше? Сірі навчають смертних бути собою, чути власні внутрішні інстинкти. На відміну від темних, ми не харчуємося ненавистю, горем, війнами та злобою. Хоча спокуса, звісно, завжди є. Бо стільки енергії, скільки породжують негативні емоції, позитивні ніколи не дадуть. Однак вони спричинюють і загибель, смерть, тому… Тому й не штовхаємо смертних на такі вчинки. Ми поважаємо кожного смертного, вважаючи його нарівні з безсмертними частинкою творця. Однак, на відміну від світлих, ми не закликаємо смертних прощати сто разів по сто своїм ворогам. Ми кажемо, що серце, розманіжене в щасті, спокої та любові, втрачає дух, який відмовляється за таких умов розвиватися, а тупо скніє.

Щоб мати можливість правильно пізнавати істину, людина мусить звільнитися від догм та правил, котрі уповільнюють процес пізнання. Чистий та вільний розум має можливість сумніватися в усьому. А отже, шукати підтвердження в