Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

майбутньому має стати величезним, — подумала Хейзел, — сильним і здоровим, наче віл. Як його життя може залежати від чогось настільки маленького, як ця паличка?»

— Френку, як ти її носиш із собою? — запитала вона. — Ти не боїшся, що з нею щось станеться?

— Саме тому я тобі все це розповідаю. — Він протягнув скіпку. — Я розумію, що прошу забагато, і все ж, збережи її для мене, будь ласка.

Голова Хейзел пішла обертом. До цієї миті вона вірила у присутність Френка в її сні. Вона провела його за собою, покірно переживаючи події минулого, бо вважала, що він заслуговує дізнатися правду. Але тепер її охопили сумніви: чи справді Френк переживав усе це разом із нею, чи вона тільки уявляла його присутність? Чому він ввіряє їй своє життя?

— Френку, — промовила вона, — ти знаєш, хто я. Я — дочка Плутона. Усе, до чого я торкаюсь, гине. Мені не можна довіряти.

— Ти мій найкращий друг. — Він поклав скіпку їй у руки. — Я довіряю тобі більше, ніж будь-кому на світі.

Хейзел хотілося сказати, що він помиляється. Хотілося повернути йому скіпку. Та перш ніж вона встигла щось сказати, над ними нависла тінь.

— За нами прийшли, — здогадався Френк.

Хейзел майже забула, що пережйває своє минуле. Над нею стояв Ніко ді Анжело у своєму чорному пальті, з мечем із стигійської сталі на поясі. Він не помітив Френка, але вдивлявся в очі Хейзел і наче читав у них усе її життя.

— Ти особлива, — промовив він. — Дитина Плутона. Ти пам’ятаєш своє минуле.

— Так, — відповіла Хейзел. — А ти живий.

Ніко розглядав її, наче меню в ресторані, вирішуючи: замовляти чи ні.

— Я — Ніко ді Анжело. Я шукаю свою сестру. Смерть кудись зник, тож я подумав... подумав, що поверну її — і ніхто не помітить.

— Повернеш у світ живих? Це можливо?

— Мало б бути. — Ніко зітхнув. — Але її тут немає. Вона вирішила переродитися в іншому житті. Я спізнився.

— Мені дуже шкода.

— Ти теж моя сестра. — Він простягнув до неї руку. — Ти заслуговуєш на другий шанс. Ходімо зі мною!

XXX Хейзел

Хейзел, — Персі тряс її за плечі. — Прокидайся! Ми допливли до Сієтла.

Вона важко підвелась, мружачись на ранкове сонце.

— Френку?

Френк застогнав, потираючи очі.

— Ми щойно... я що...?

— Ви обидва знепритомніли, — відповів Персі. — Не знаю чому, але Елла сказала мені не хвилюватись. Сказала, що ви... ділитеся?

— Ділилися, — підтвердила Елла. Вона зігнулась на кормі й чистила зубами пір’я на крилах, що не здавалося дуже ефективною формою особистої гігієни. Гарпія виплюнула рудий пух. — Ділитись — добре. Жодних більше відключень. Найбільше американське відключення чотирнадцятого серпня 2003 року[41]. Хейзел поділилась. Жодних більше відключень.

— Еге... — Персі почухав голову. — Отакі от бесіди ми. з нею всю ніч вели. Я досі не розумію, про що вона говорить.

Хейзел натиснула рукою на кишеню своєї куртки. Пальці відчули шматочок дерева, загорнутий у тканину.

Вона подивилась на Френка.

— Ти був там насправді.

Він кивнув. Френк не промовив жодного слова, але його обличчя висловлювало: я не шкодую про свої слова. Він хотів, аби Хейзел зберігала цю скіпку. Вона не знала, відчуває зараз гордість чи страх. Ніхто ніколи не ввіряв їй нічого настільки важливого.

— Стривайте, — промовив Персі. — Хочете сказати, що ви поділили сон? Ви що відтепер будете непритомніти вдвох?

— Дзуськи, — промовила Елла. — Дзуськи, дзуськи, дзуськи. Жодних більше відключень. Більше книг для Елли. Книги в Сієтлі.

Хейзел подивилась уперед. Вони пливли крізь величезну затоку, потроху наближаючись до скупчення будівель у центрі міста, розташованого на пасмах пагорбів. На найвищому пагорбі здіймалась чудернацька біла вежа з чайним блюдцем на вершині, схожим на космічний корабель зі старих фільмів про Флеша Гордона[42], які так обожнював Семі.

Жодних більше відключень? Після стількох місяців страждань така думка здавалась занадто чудовою, аби бути правдою.

Звідки Елла може знати, що їх більше не буде? Проте Хейзел дійсно почувалась інакше... Вона наче звільнилась від тягаря і більше не намагалась жити у двох часах водночас. Кожен м’яз у її тілі розслабився. Вона ніби нарешті скинула з плечей свинцевий скафандр, що носила останні кілька місяців. Якимось чином присутність Френка під час провалу в минуле дійсно їй допомогла. Вона повністю пережила минуле і вислизнула просто в теперішнє. Зараз їй слід турбуватись тільки про майбутнє... якщо воно в неї є.

Персі спрямував човен до пристані в центрі міста. Коли вони наблизились, Елла знервовано зашаруділа у своєму книжковому гнізді.

Хейзел теж починала бентежитись. Вона сама не знала чому. Був яскравий сонячний день, і Сієтл, з його невеличкими бухтами і мостами, численними лісистими острівками в затоці та засніженими горами, що здіймались вдалечині, здавався чудовим місцем. І все ж дівчина почувалась так, наче за нею хтось спостерігає.

— Е-е... а чому ми тут зупиняємось? — запитала вона.

— У Рейни тут живе сестра. Вона попросила мене знайти її та показати оце. — Персі показав їм срібне кільце на намисті.

— У Рейни є сестра? — поцікавився Френк так, наче ця думка його жахала.

— Амазонки, — пробурмотіла Елла. — Землі амазонок. Гм, Елла краще пошукає бібліотеки. Не до вподоби амазонки. Люті. Щити. Мечі. Гострі. Зойк.

— Амазонки? Тобто... жінки-воїни? — Френк потягнувся до свого списа.

— Це багато що пояснює, — промовила Хейзел. — Якщо сестра Рейни теж дочка Беллони, не важко зрозуміти, чому вона вирішила приєднатись до амазонок. Але... нам точно безпечно тут знаходитись?

— Ні, ні, ні, — промовила Елла. — Краще набрати книжок. Жодних амазонок.

— Ми повинні спробувати, — сказав Персі. — Я пообіцяв Рейні. До того ж у «Пакса» справи не дуже. Я дещо передав куті меду, коли його штовхав.

Хейзел подивилась під ноги. Поміж дошок просочувалась вода.

— О... — протягнула вона.