Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Якась чортівня, - пробурмотіла вона собі під носа, але від дзеркала не відійшла.

Раптом у двері постукали. Від несподіванки дівчина підскочила на місці та розгублено роззирнулася у пошуках халату.

- Лідіє? – почувся знайомий голос відьмолова.

Доки дівчина наспіх витягувала з шафи та надягала халат, її мозок буквально розривався від здогадок, навіщо Раймару треба було повернутися. Відчинивши двері, Лідія нерішуче завмерла.

- Ми так і не поговорили щодо твого супроводу.

- А, так, - на диво розчаровано кивнула знахарка. – Хто це буде?

- Я, - твердо відповів герцог.

Лідії згадалося все, що вона йому наговорила і ті почуття, через які пройшла при цьому. Однак і краплі провини дівчина за собою зараз не відчувала.

- Ти якось дивно на мене дивишся, - розгублено зауважив Раймар. – Не можу зрозуміти, це незадоволення чи смирення?

- Здається, я тоді чітко пояснила свою позицію щодо цього, - зітхнула дівчина.

- Але не дала висказатися мені, - обурився герцог. Проте одразу ж більш м’яко промовив: – Я признаю, що в дечому був занадто упередженим.

- Та невже? – недовірливо примружила очі співрозмовниця. – Ось чому ти весь вечір сьогодні поводився так дивно! Намагався загладити свою провину? На мене твої штучки не подіють!

Хоча кому вона бреше? Вже діють, чорт забирай! Ще й стоїть тут такий гарний, верхні ґудзики на сорочці розстібнуті, волосся скуйовджене. Тепер її голодна фантазія буде неодноразово прокручувати цей образ в голові. Особливо перед сном. Не палац, а якесь гніздо розпусних фантазій! Треба якомога швидше звідси забиратися.

- Уявлення не маю про що ти, - хмикнув у відповідь Раймар. – Виїжджаємо післязавтра на світанку.

Посміхнувшись не гірше за Чеширського кота, герцог розвернувся та попрямував до своїх покоїв.

Лідія ж вирішала крикнути йому услід:

- В тебе є ще ціла доба аби передумати!

- Нізащо! – весело відгукнувся герцог і зник за дверима сусідньої кімнати.

- От впертюх, - фиркнула собі під носа дівчина, замикаючи двері.

Але, якщо вона незадоволена, то чому її серце так радісно калатається у грудях?

Наступний день пролетів непомітно. Хімора та Лідія чесно намагалися знайти бодай ще якусь корисну інформацію, але удача більше не сприяла їх пошукам. Врешті-решт королева відсунула від себе старезну трухляву книгу, голосно чхнула та промовила:

- Отже, завтра зранку ви покидаєте нас?

- На щастя, - буркнула Лідія, навіть не встигнувши як слід подумати над відповіддю. Однак одразу ж виправилася: - Ти не подумай нічого! Шипшиновий палац неймовірний. І ви з Вільямом дуже привітні. Для мене це стало незабутньою пригодою.

- Але… - спонукала на продовження Хімора.

Її співрозмовниця на мить завагалася. Якось не дуже  зручно було ділитися ані подіями у лабіринті, ані фантазіями після них. На щастя, королева сама підказала, що хоче почути:

- Ти розповіла Раймару про деталі вашої майбутньої подорожі? – оскільки дівчина винувато мовчала, вагітна полегшено зітхнула та повідомила: - Тоді я не порушила жодних обіцянок.

- Тобто він знає? – здивувалася Лідія, але раптом внутрішній голос підказав запитати ще дещо: - Як давно?

- Ввечері вже знав, - розмито відповіла та.

Після цих слів Лідія завмерла. Ось чому Раймар поводився так дивно! Він намагався завоювати прихильність відьми. Нікого іншого він в ній і не бачить, це й дурному ясно! Хто ж відпустить подорожувати на самоті потенційну темну чаклунку? Тим більше, знаючи, що місія у тієї – забирати життя та силу жриць. Якщо Лідія опанувала чарівні здібності Ади та Ії, то зібравши інші п’ять, вона стане майже всемогутньою. На душі стало гірко. А ще дуже ніяково. За всі ті посмішки, фантазії та відчуття. Чорт, як можна бути такою дурною? Бачила ж, що все занадто добре!

- Лідіє? – здивовано відгукнулася королева. – Ти так довго мовчиш. Щось сталося?

- Ні, -  різкувато випалила молода знахарка та раптово змінила тему: - Невже ти не боїшся довіряти мені долю всієї країни? Майбутнє своїх дітей, врешті-решт.

- Якби могла, я б обов’язково поїхала з тобою, - чесно зізналася королева. – Але тільки для того, аби підтримати і бути поряд у важку хвилину. Я знаю, що моє призначення не менш важливе за твоє. Не даремно ж Джерело впустило сюди «Хрещену Фею». Кожна з потраплянок важлива для Цвітославії. Пам’ятай про це, хто б що там тобі не говорив.

- Може ти й маєш рацію, - зітхнула Лідія, але раптово поділилася несподіваною думкою: – Ні, ти таки точно маєш рацію!

- Звичайно маю рацію! – фиркнула Хімора. – Ти всі три дні переживаєш, що думають інші. А що думаєш ти?

- Я… я не знаю… - розгубилася дівчина.

- Тоді краще приділи решту дня тому, аби розібратися у цьому. В книгах однак більше немає нічого корисного. Одяг я тобі замовила. Раймар зайнятий  у кабінеті з Вільямом та іншими герцогами.