В. М. Горобець - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

з Вільном виходила від них, оскільки поразки останніх років, завдані кримцям литовськими військами, підірвали й без того низький авторитет Кримської держави і Ширінів зокрема. Але такий вплив роду призвів до зворотного ефекту. Хан звинуватив Бахтіяра й інших мурз у тому, що вони ніби готували на нього замах. Тому, не гаючи часу, Саадет-Ґерай І разом зі своїм калгою Сахіб-Ґераєм виступив проти заколотників. Каральне військо, озброєне вогнепальною зброєю, захопило ширінівські улуси. Багато місцевої знаті було страчено, в тому числі князь Бахтіяр, Овліяр-мурза, царевичі Бучкак і Юсуф Ґераї. Царицю Ширін-Бек за наказом кримського правителя було кинуто за ґрати в Кіркорі.

Королівський дворянин Сава з листом від Сигізмунда І приїхав до Криму якраз під час конфлікту. Але для Саадет-Ґерая І королівські пропозиції були вже вчорашнім днем. Він відправляє до Литовської держави свого посла Сюлдюка з вимогою повної сплати річних упоминків, погрожуючи об’єднатися з Василієм III. Щоправда, тут хан хитрував, оскільки в той же час він поновив свої контакти з Москвою: прийняв послів, підтвердив шерть і пообіцяв воювати «проти польського короля». А Василій III, у свою чергу, надіслав до Криму упоминки, які на фоні відсутності литовських грошей, були конче необхідні ханові.

Не менш важливим для Вільна було те, що Сюлдюк привіз ханські слова щодо статусу кримських послів та досягнутих з ними домовленостей: «Аби вже не мали його [Маакул-мурзу] собі за посла, а ховали б його самого й тих усіх Ширінів, які при ньому суть як воля наша [Сигізмунда І] буде». Саадет-Ґерай І просив тільки відпустити його старого слугу посла Магмедімія. Офіційна відповідь литовського уряду зводилася до обіцянки вислати Магмедімія з власним великим послом. На ділі ж до Києва було переведено супровід Маакул-мурзи, на що вказує грошова виплата від 22 грудня 1531 р., адресована «татарам Маакул-мурзи за мешкання їх Київське 130 кіп грошей».

Напевно, у Вільні сподівалися, що конфлікт у Криму розростеться до нової внутрішньої війни, а відтак Маакул-мурза зі своїм супроводом, перебуваючи в Києві, може стати сильною картою. Знаменно, що тоді було затримано й Магмедімія. Перспектива об’єднання Іслам-Ґерая з Ширінами для нового наступу на кримців була, напевно, спокусливою. Бєльський пише, що приблизно в той час Іслам-Ґерай прислав своїх послів до короля з вимогою вислати 15 тисяч золотих, аби цей царевич зміг далі утримувати своїх уланів і мурз. І, як зазначає польський хроніст, царевичу було обіцяно упоминки. Судячи з усього, ми тут маємо справу з неточністю автора. Хоча сам сюжет, швидше за все, оснований на реальних подіях. Імовірно, він є відгомоном зносин між Іслам-Ґераєм і Сигізмундом І, у яких перший просив у короля фінансової (і не тільки) допомоги на створення антиханської коаліції.

Відсутність Іслам-Ґерая в ханаті у зв’язку з його перебуванням у Донсько-Волзьких степах, а також енергійні дії Саадет-Ґерая І, якому фактично вдалося заскочити заколотників зненацька, не дали змоги опозиції вчасно виступити. Єдиною серйозною втратою хана на цьому етапі стало спричинене тиском невдоволеної жорстокими репресіями кримської знаті висилання Сахіб-Ґерая до Стамбула. Іслам-Ґерай, активно листуючись у той час із кримськими феодалами, прийняв до себе майже 100 вигнаних із півострова ширіншських мурз.

Наприкінці року Іслам-Ґерай знову підступив до Перекопа. Так почався останній етап збройної боротьби між Саадетом та Ісламом Ґераями. Важко сказати, якою мірою ці антиханські сили користувалися підтримкою Великого князівства Литовського, але в Кіркорі й Москві вважали, що така допомога існувала. За відсутності належного джерельного матеріалу можна впевнено стверджувати тільки про політичну підтримку, особливо щодо можливості переховування у володіннях Литовської держави.

Саадет-Ґерай І, маючи у своєму розпорядженні турецьких вояків і користуючись тим, що вірні йому війська стоять відмобілізовані, завдає норовливому племінникові поразки. Але Іслам-Ґераю знову вдалося відірватися від переслідування. Використовуючи вже знайомий прийом, що виправдав себе кілька років тому, Іслам-Ґерай відступає під Черкаси та Канів (останній став, так би мовити, його штаб-квартирою). Зупинившись під захистом цих міст, царевич відправив послів до короля, прохаючи про допомогу. 21 лютого 1532 р. Сигізмунд І переправив татарські листи до ради панів Литовського князівства з наказом дати відповідь щодо подальших дій, наголошуючи, що «та річ потребує великої поспішної відправки». Поспіх, про який говорив Сигізмунд І, пояснювався, по-перше, зносинами Іслам-Ґерая з Василієм III, про які доповідав Остафій Дашкович. Черкаський староста повідомив, що «прийшов посол Ісламів від великого князя московського до Ісламових татар, ті ж татари і той посол Ісламів тепер перебуває в Черкасах, і кажуть, що (князь) московський знаменито їх там обдаровував, і до його залицяються, аби він до нього схильність мав». А по-друге, все це пояснювалося і небезпекою нового вторгнення кримців. У цей час Саадет-Ґерай І намагався створити антиягеллонівську коаліцію за прикладом тієї, що існувала наприкінці XV ст. І йому це вдалося. Виникла вісь: Молдавія — Крим — Москва, метою якої були українські землі Польщі й Литви. Кожна із сторін повинна була завдати одночасного удару: Молдавія — по Покуттю, Крим — по Черкасах, а Москва — по Києву.

Саадет-Ґераю І захоплення хоча б Черкас давало великі політичні дивіденди: знищувався оплот опозиції, забезпечувався північний кордон Кримського ханату, відкривалися нові території для кочівів і, найголовніше, втілювалася в життя давня мрія кримських правителів про захоплення Середньої Наддніпрянщини. Московський посол у Криму Злобін прямо писав, що метою хана є не тільки Черкаси, а й Київ. Вочевидь, підготовка до наступу на Київ велася ще раніше. Як зазначалося вище, ще взимку 1523/1524 рр. із Криму на адресу литовського уряду йшли прямі погрози щодо цього міста. А 1526 р. «цар турецький взяв порозуміння з царем перекопським, прагнучи людей своїх з гарматами направити під замки... українні, а передусім під Київ, хочучи того славного і знаменитого замку... Києва добувати». Але блискуча перемога К. Острозького на Ольшаниці звела ворожі плани нанівець.

На нашу думку, 1531 р. хан повертається до ідеї захоплення Києва, і прибуття яничарів із гарматами було спричинене саме цим. Султану ж, з огляду на початок чергової військової кампанії турків у Європі, була конче необхідна нова виправа кримців проти Ягеллонів. До того ж, втягуючи Москву в конфлікт, кримському правителеві вдавалося автоматично зменшити її тиск на Казань. Участь Порти зумовлювалася її політикою в цьому регіоні. Сутність турецької політики полягала в підтримці в Криму вірного їй хана й мала на меті не припустити зміцнення позицій Великого князівства Литовського у Східній Європі, адже це автоматично загрожувало б позиціям османів у Північному Причорномор’ї та на Кримському півострові. Крім того, 1533 р. закінчувався термін польсько-турецького перемир’я.