В. М. Горобець - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Водночас папа римський в умовах загрози турецького нападу на Італію просив у короля допомоги. Сулейман І, зацікавлений у продовженні перемир’я, військовим ударом з півдня підштовхував Сигізмунда І до цього кроку. Таким чином, знову на теренах України, навколо прикордонного міста Черкаси, вирішувалася доля східноєвропейської політики.

Наприкінці січня 1532 р. Саадет-Ґерай І оголосив мобілізацію з центром збору в Ісламі. Через одинадцять днів кримські війська й турецькі союзники уздовж Дніпра рушили на Черкаси. Як підрахував В. Ластовський, кримсько-турецькі війська наблизилися до міста наприкінці лютого — на початку березня 1532 р. Це вторгнення кардинально відрізнялося від звичайних нападів кримців на Україну й було подібне до походу Менґлі-Ґерая І на Київ 1482 р., оскільки агресори не розсилали чамбули по ясир, а сконцентрували власні сили навколо конкретного населеного пункту.

Чисельно у війську домінували кримські вояки, але ударну силу становив саме півторатисячний турецький корпус. Бєльський писав, що це були яничари. Якщо так, то хан мав у своїх руках досить могутню силу, оскільки в першій третині XVI ст.. яничари — султанська гвардія — були одними з найкращих вояків у Європі. З огляду ж на те, що загальна чисельність яничарів на всю величезну Османську імперію коливалась у межах 10—12 тисяч людей, то кількість їх при хані була досить значною. Злобін у своєму повідомленні звернув увагу Василія III на численну й сильну вогнепальну зброю кримсько-турецького війська. Причому малася на увазі як ручна зброя, так і гармати.

Про наявність у Саадет-Ґерая І артилерії сповіщав Вільно і Сигізмунд І. Бельський повідомляє точну кількість гармат у хана — 50 штук. Для порівняння, найсильніший замок воєводства — Київський — у той час мав 30 гармат. До того ж серед облогової артилерії були досить великі гармати, кулі від яких Остафій Дашкович пізніше привозив на Пйотрківський сейм: «До ради привіз великі кулі стрільби татарської». Сам хід облоги відомий мало. Сигізмунд І, оголошуючи мобілізацію, писав, що Саадет-Ґерай І «замку нашого добуває». Про штурм писав і Бєльський, додаючи, що татари і турки сильно обстрілювали Черкаси й намагалися підпалити дерев’яні укріплення. Це було небезпечно, адже 1482 р. саме підпал стін дав змогу кримцям оволодіти Києвом. Цей облоговий спосіб степовиків ми зустрічали і в попередніх подіях. Судячи з реєстру виплат на ремонт замку від 1533 р., татарам і туркам вдалося пошкодити 20 городень (зруби, засипані землею і каменем) з 29 наявних.

Отже, штурми й атаки на фортецю йшли майже з усіх боків. Але попри це Саадет-Ґераю І так і не вдалося захопити замок. Далося взнаки те, що між мобілізацією кримців і їх походом до Черкас пройшло не менше місяця. Цього часу виявилося достатньо, щоб такому воєначальнику, як Дашкович, зібрати навколишнє населення, й без того звикле до частих війн, і організувати оборону. Серед більш пізніх виплат мешканцям Черкас дві з трьох адресовані міщанам, причому кожна з них сама по собі більша за виплату загальну. З цього виходить, що, по-перше, замкнувшись у замку, міщани автоматично кинули свої будинки в острозі, і ті, зрозуміло, були знищені під час облоги. А по-друге, саме міщани становили основну частину гарнізону і, відповідно, зазнавали більшість матеріальних і фізичних втрат. Хоча, ясна річ, у старости були його особисті та замкові слуги, а також місцева шляхта й козаки. На те, що кошти для оборони йшли зі старостинської скарбниці Дашковича, недвозначно вказує знову ж таки виплата «старості черкаському й канівському пану Остафію Дашковичу за шкоди від Саадет-Ґерая — царя перекопського прийняв і за справу Ординську п’ятсот кіп грошей зі скарбу». (Ця сума справляє враження ще більше, коли згадаємо, на скільки бережливий щодо витрат був Сигізмунд І.) Основною втратою оборонців був відступ Іслам-Ґерая зі спільниками за Дніпро.

Отримавши повідомлення про облогу Черкас, Сигізмунд І одразу сповістив раду панів та регіональних урядовців. По всьому Литовському князівству було оголошено мобілізацію. Конкретні ж оборонні заходи мали такий вигляд. Загальнодержавне земське ополчення після збору мало бути розташоване там, де вкаже рада панів. Його роль зводилася до того, аби не пропустити прориву кримців до внутрішніх областей держави: «Аби той неприятель наш не мав великої сміливості далі в панство наше рушити». Що ж стосується захисту України й деблокади Черкас, то тут оборонний план передбачав використання місцевих сил. Волинське ополчення під головуванням князя Іллі Костянтиновича Острозького повинно було зібратися у Полонному й звідти, розвідавши про безпечність шляху на Київ, «до того замку нашого швидко тягнути і як можучи тим замкам рятунок чинити».

Бєльський зазначав, що облога тривала 13 днів, тоді як Томіцький, будучи сучасником тих подій, в одному зі своїх листів називав 12 днів. Згідно з позицією М. Бєльського, причиною закінчення облоги був той факт, що війська Саадет-Ґерая І зазнали великих втрат. Свідчення старожилів під час ревізії Черкас 1552 р. доповнюють це твердження іншим фактом: «За держання пана Остафія, коли цар перекопський доправив їх на тому місці, де тепер замок стоїть, рятовано там їх тоді, прибулими (вояками) з Києва водою Дніпром».

Таким чином, серйозні втрати, підхід українських військ і постійна небезпека появи з тилу Іслам-Ґерая, що кочував у степу, змусили Саадет-Ґерая І припинити облогу й розпочати переговори з Дашковичем. Останній, взявши татарських заручників, приїхав до хана у ставку. Там, за словами Бєльського, О. Дашкович і Саадет-Ґерай І пообідали й нібито побраталися, так що, як говорить польський хроніст, черкаський староста хана «з неприятеля приятелем королю Сигізмунду І пану своєму вчинив». Так чи інакше, але з документів відомо, що Саадет-Ґерай І попросив Остафія Дашковича супроводити до короля кримських послів — князя Тохтамиша й Салтан-Кула. До того ж, як інформував Сигізмунд І раду панів Литовського князівства, «він [хан] у больших речах своїх дав доручення старості нашому черкаському пану Остафію нам від себе мовити». Відступаючи від Черкас і побоюючись переслідування, хан узяв заручником в О. Дашковича одного з його служебників.

Чергова поразка від Литовської держави посилилася для Криму ще одною зовнішньополітичною втратою. Московська держава не тільки не втрутилась у черкаську кампанію, а навпаки, вдало використала її у власних інтересах. Скориставшись тим, що кримські війська були скуті на Середньому Подніпров’ї, Москва зробила державний переворот у Казані та скинула з столу тамтешнього хана Сафа-Ґерая, замінивши його на свого ставленика. Внаслідок перевороту було покладено край одинадцятирічному правлінню в Казані династії Ґераїв. Таким чином, план Саадет-Ґерая І щодо захоплення центральної України, відволікання Москви від Казані та знищення Іслам-Ґерая дав прямо протилежні результати. Уже в червні-липні 1532 р.