Ярл Конг - Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг

Ніколас? Дзвінок від нього о десятій вечора? Тут же напружуюся всім тілом, бо люди зрідка набирають в такий пізній час, а якщо це ще й Ніколас, він же Ніколас Олександрович, то тяжкувато розслабитися та свято вірити в те, що все супер і відставити хвилювання в сторону.

- Слухаю, - приймаю все ж виклик, а в голові перераховує всі варіанти того, що могло трапитися. На жаль, за ці пару секунд нічого доброго не прилетіло на згадку. Темне, темніше, і взагалі темінь.

- Кіро, ти зараз вдома?

- Так, - ну, хоча б голос чоловіка дещо мене втихомирює. Я, звичайно, не екстрасенс, щоб визначати настрій людини по голосу, по голосових вібраціях, але звучить Ніколас спокійно, без нервів, отже, допускаю, що не все так критично, як я встигла собі надумати.

- Вийди, будь ласка, у двір, я буду через пару хвилин.

А от командувати людьми він навчився, оскільки промовляє цю фразу, на диво вживає навіть "будь ласка", і на цьому завершує дзвінок, грубо натякаючи, що відмови не приймаються. Дуй у двір Кіро і не викаблучуйся.

Мама з батьком десь дві години тому повернулися від Альбіни й сказали, що сестра вже більш-менш себе почуває, навіть запропонувала випити разом чаю та з'їсти тортика, які мама з татом їй принесли, щоб дещо підняти настрій. Отже, навряд чи могло щось кардинально змінитися за ці сто двадцять хвилин. Звідси висновок - поява машини Ніколаса у дворі мого будинку у такий пізній час не пов'язана з сестрою. Звідси виходить ще один висновок, тепер вже логічний - чоловік завітав сюди як керівник і зараз зайде розмова за роботу. А там нічого хорошого. Там одні скелети, і цих скелетів стільки, що ні одна шафа не витримає.

Та всі мої роздуми в такому ключі знову розбиваються об реальність, оскільки з автомобіля з'являється спочатку чоловік, а після він прямує не до мене, а до задніх дверцят, відчиняє їх та...

Квіти? М'яка іграшка? Здоровезна коробка цукерок? Це що за такий звабливий набір? І кому він призначений?

- Тримай, це тобі, - Ніколас ніби читає мої думки, тому як тільки опиняється поряд, тут же все передає у мої руки, з яких ледве все не випадає, адже я знаходжуся, м'яко кажучи, в ступорі. Якщо не помиляюся, то сьогодні зранку не було мого дня народження, не могло ж щось змінитися до вечора? - Дякую, що привела в почуття Альбінку. Вона вчора і вона сьогодні це дві різні людини. Дуже тобі дякую!

Чоловік вирішує, що мені й так мало потрясінь за буквально пару хвилин, тому міцно-міцно обіймає, так, що я добре відчуваю, як смачно пахнуть квіти, і який м'якесенький цей плюшевий ведмедик. Чи це не від букета такий приємних запах? А м'який зовсім не бурий?

- Сподіваюся, що тобі подобаються м'які іграшки, - чоловік відходить, і мені вдається вдихнути, впустити повітря в легені, і я не знаю, чи то від міцних обіймів все повітря покинуло моє тіло, чи то від того, що Ніколас дуже рідко так відверто показує свої емоції, точніше майже ніколи їх не демонструє. - Альбіна не любителька іграшок, каже, що це бездумна трата коштів, бо потім ці клишоногі сидять і тільки пил на собі збирають. Та я ж в курсі того, що ви з нею дуже різні, хоч і сестри, а квіти та цукерки це надто банально, враховуючи те, як ти сильно мені допомогла, привівши кохану в почуття.

- Люблю, - і тупо витріщаюся на чоловіка, тільки через пару секунд до мене доходить, що фраза явно не повна, явно якась двозначна, - я дуже люблю м'які іграшки. Дякую. То з Альбіною все гаразд?

- Так, я ж кажу - це зовсім різні люди вчора та сьогодні. Якщо вчора в неї сльози не закінчувалися, лилися градом, і мала життя далі не бачила без дитини, то сьогодні ми вже навіть обговорили варіант, як ми можемо вийти з цієї гидотної ситуації.

- Це добре, я дуже рада, що змогла допомогти, - не хочу запитувати до якого консенсусу вони зійшлися, бо це не моя справа. Це хоч і частина моєї родини, але особисте воно всюди особисте.

- Так, і я тобі ще раз дуже дякую за поміч. Та є ще один момент, - я вже було хотіла відправитися з усім цим добром додому, поставити квіти у вазу, знайти видне місце для "Мишка" та і трішки фігурою пожертвувати, скуштувавши одну-дві цукерки, як Ніколас дещо втихомирив моє завзяття. Злегка приземлив на грішну землю, де я грішу, грішу, і кінця краю не видно... - Щодо роботи.

- І що там? - Ззовні тримаюся молодцем, ну, я сподіваюся, що так воно і є насправді, а у самої серце валить як дурне, руки починають потіти і я відчуваю, як коробка починає вислизати з пальців.

- Я вирішив піти трішки іншим шляхом, щоб знайти покидька, який вирішив перейти мені дорогу. Очевидно, що він, чи вона, чи навіть вони не самотужки все зробив, зробила, чи зробили, а в спайці з кимось, я гадаю, що з кимось з нашої компанії. Скоріш за все, в колективі затесався пацюк, і я знаю метод, як його вирахувати...

Та нащо старатися, щось вишукувати? Хіба тут і так не зрозуміло? Ось цей пацюк сам себе здає, випускаючи коробку з лапок...